- •Міністерство аграрної політики та продовольства україни
- •1.1. Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови.
- •1.2Літературна мова. Мовна норма. Культура мови.
- •1.3. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовкм)
- •1. 4. Формування навичок і прийомів мислення.
- •4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)/
- •4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм
- •4.3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови
- •V. Складання професійних документів
- •5.1. Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.
- •5.2. Укладання документів щодо особового складу
- •5.3. Текстове оформлення довідково-інформаційних документів
- •5.4. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів
- •Розділ 1. Культура фахового мовлення
- •Тема 1.1. Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення
- •1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
- •2. Нормативні документи про державний статус української мови.
- •3. Мова як генетичний код нації, засіб пізнання, мислення, спілкування, як показник рівня культури людини.
- •4. Стилі сучасної української літературної мови. Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю. Типи мовлення.
- •Тема 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.
- •1. Поняття літературної мови. Мовна норма, варіанти норм.
- •2. Ознаки та аспекти культури мови
- •3.Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.
- •4. Культура мовлення під час дискусії.
- •Тема 1.3. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовкм)
- •2. Майстерність публічного виступу. Види підготовни до виступу.
- •Рекомендації щодо публічного мовлення
- •Дещо про техніку викладу
- •3. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.
- •Типи текстових структур
- •4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування
- •Тема 1. 4. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.
- •1. Мова і думка
- •2. Види, форми, прийоми розумової діяльності
- •1) Судження;
- •2) Умовивід;
- •3) Поняття.
- •Поняття гіпотези і її структура
- •Види гіпотез
- •4.Закони риторики
- •VI. Закон ефективної комунікації.
- •Розділ 2. Етика ділового спілкування
- •Тема 2.1. Поняття етики ділового спілкування, її предмет завдання План
- •1. Поняття спілкування.
- •2. Етичні норми і нормативи. Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.
- •Тема 2.2. Структура ділового спілкування.
- •1. Форми та функції ділового спілкування.
- •Основні комунікативні бар`єри в спілкуванні
- •2. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.
- •3. Основні правила ділового спілкування. Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.
- •8. Правила ведення ділової бесіди крім ділових якостей передбачають і стиль вашого одягу — дрес-код.
- •Тема 2.3. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей,
- •2. Культура телефонного діалогу.
- •Тактичні та мовні засоби у телефонному спілкуванні
- •Етичні питання використання мобільних телефонів
- •Тема 3.1. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.
- •2. Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.
- •3. Джерела, походження, способи творення термінологічної лексики.
- •Тема 3.2. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно донапряму підготовки)
- •1. Правила вживання термінів.
- •2. Терміни і професіоналізми. Творення професіоналізмів.
- •3. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні. Джерела походження фразеологізмів. Сфери вживання.
- •Тема 3.3. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху) План
- •1. Типи термінологічних словників.
- •2. Правила вживання, правопису слів іншомовного походження.
- •Тема 3.4. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.
- •1. Багатозначні слова і контекст
- •2. Синонімічний вибір слова. Словники синонімів та паронімів: правила користування.
- •Значення синонімів
- •3. Пароніми та омоніми у мові фаху.
- •4. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціальні у тексті (граматичні форми).
- •Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)
- •2. Систематизація правил орфографії. Правила роботи з орфографічними та орфоепічними словниками.
- •3. Правопис прізвищ, імен по батькові в українській мові.
- •4. Правопис складних іменників та прикметників.
- •5. Правопис прислівників
- •Тема 4.2. Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм
- •1. Особливості вживання іменників, прикметників, займенників та дієслів у документах
- •1.1.Іменник
- •Прикметник
- •1.2.Займенник
- •1.3.Числівник
- •1.4.Дієслово
- •1.5.Вибір прийменника у діловому стилі
- •Тема 4.3. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
- •1. Структура речень і словосполучень.
- •2. Розповідна форма викладу матеріалу. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів реченя.
- •3. Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні.
- •4. Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні Координування підмета з присудком
- •Складні випадки керування
- •Узгодження числівників з іменниками
- •5. Види простих і складних речень
- •Прості речення
- •Тема 5.1. Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.
- •2. Вимоги до складання та оформлення різних видів документів:
- •2.1. Основні реквізити.
- •2.2. Стандартні і нестандартні документи
- •2.3. Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту.
- •Нумерація розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.
- •Тема 5.2. Укладання документів щодо особового складу План
- •1. Оформлення автобіографії
- •Автобіографія
- •Оформлення характеристики
- •Оформлення заяви
- •31.03.11 (Підпис) Оформлення резюме
- •Резюме сергій пархоменко
- •Оформлення наказу
- •Тема 5.3. Текстове оформлення довідково-інформаційних документів
- •1. Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування. Етикет ділового листування.
- •2. Кореспонденція за характером інформації. Телеграма. Факс.
- •3. Оформлення довідков-інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, виробничі звіти.
- •Оголошення
- •Реквізити:
- •Реквізити:
- •4. Виробничі протоколи. Витяг з протоколів.
- •Тема 5.4. Особливості складання розпорядчих та організаційних документів
- •1. Управлінська документація. Оформлення стандартних документів.
- •2. Розпорядчі документи: наказ, розпорядження, постанова. Оформлення наказу
- •Рекомендую прочитати:
- •Оформлення розпорядження
- •Постанова
- •I. Констатаційна частина.
- •II. Розпорядча частина. Постановив (або постановляє): 1. 2. 3. Керівник структурного підрозділу (підпис) Розшифрування підпису
- •3. Ознайомлення з організаційними документами Оформлення статуту
- •Оформлення положення
- •Оформлення інструкції
- •Висновки
- •Список використаної літератури
Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)
План
1. Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.
2. Систематизація правил орфографії.
3. Правопис прізвищ, імен по батькові в українській мові.
4. Правопис складних іменників та прикметників.
5. Правопис прислівників.
1. Особливості українського правопису.
Орфоепічні норми.
Правопис - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.
Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову.
Культура мовлення залежить від уміння граматично правильно будувати фразу, знайти потрібне слово і висловити його відповідно до норм літературної вимови та наголошення. Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками.
Орфоепія – розділ мовознавчої науки, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові. До основних правил орфоепії належать такі:
- голосні о, е, и під наголосом вимовляються виразно і чисто: холод, нога, долина, вечір;
- перед складом з наголошеним у ненаголошений о вимовляється наближено до у: кожух, голубка, порушення;
- голосні е, и в ненаголошених позиціях звучать з наближенням до протилежного: село, вишневий, мета, нероба;
- дзвінкі приголосні звуки в кінці слова ніколи не оглушуються:дуб, сад, гриб;
- прнфікси роз-, без- у позиції перед глухими приголосними мають подвійну вимову: або із дзвінким з, або із глухим с: безпека, розпис;
- початковий приголосний з перед глухими приголосними змінюється у вимові на с: з хати, з копією;
- сполучення –шся у дієсловах другої особи однини теперішнього часу вимовляється як [c’:а]: доб’єшся;
- у дієсловах сполучення -ться вимовляється як[ц’:а]:сміється, дотримується, вимовляється;
- африкати дж, дз вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джміль, бджола;
- сполучення дж, дз вимовляються як два звуки тоді, коли д нележить до префікса, а ж,з – до кореня: над-земний, під-жену, над-дніпрянський.
Акцентологічні норми в українській мові.
Традиційно в діловому мовленні більше уваги приділяється культурі писемної мови. Але останнім часом відчувається брак усної мовленнєвої культури. Це пов’язано з порушенням слововживання, неправильною вимовою звуків, звукосполучень. Найчастіше мовйі зазнають певних труднощів у доборі правильного наголошення слів. Дотримання норм наголошення й вимови є одним з показників культури усного ділового мовлення.
У процесі мовлення не всі склади вимовляються з однаковою силою. Посилення голосу на одному із складів називається наголосом.
Український наголос має такі особливості:
- він вільний, тобто не закріплений за певним складом слова: дужий, спроможний, документ (порівняйте: у французькій мові наголошеним є останній склад слова: акварель, гурман);
- він рухомий, тобто може переміщуватись з однієї частини слова на іншу при словозміні або словотворенні: слово – словам, високий – високо;
Усі випадки сумнівів у наголошенні слів треба перевіряти за словниками: будь-який тип словника містить наголос.
Але для окремих груп слів можна виділити такі акцентні закономірності:
- в іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: запит, розгляд, розмір, розпад;
- наголошений префікс мають іменники з суфіксом: розвиток, напрямок, залишок;
- іменники середнього роду, утворені від дієслів, мають такий наголос, як інфінітив: питати – питання, вживати – вживання (але у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: знання, звання);
- іменники на -щина, -чина зберігають наголос імен, від яких утворені: Київ – Київщина, Харків – Харківщина;
- дієслова І і ІІособи множини мають наголос на закінченні, якщо у формах дійсного способу однини неголошеним є закінчення: несу, несеш – несемо, несете; везу – везем, везете;
- у дієсловах, що в жіночому роді минулого часу мають наголос на закінченні, такий же наголос і залишається: була – були, взяла – взяли.