Тема 11

Доходи, витрати та прибуток страховика

Лекція 1

1. Склад доходів страхових компаній.

2. Структура витрат страхової компанії.

3. Інвестиційна діяльність страховика.

1. Склад доходів страхових компаній

Доходи страховика формуються:

1. від основної (страхової) діяльності;

2. від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів;

3. від інших операцій.

До доходів від страхової діяльності відносять:

1. страхові премії за договорами страхування;

2. страхові премії за договорами перестрахування;

3. комісійні винагороди за перестрахування;

4. частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

5. повернуті суми з централізованих страхових резервів;

6. повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Страхові премії (платежі) є первинним доходом страховика та основою подальшого обороту коштів, джерелом фінансування інвестиційної діяльності. При цьому доходом є зароблені страхові платежі, які визна­чаються за такою формулою:

ЗСП = СНСП_зв.п. + СНЗСП_{поч.зв.п.} – СНЗСП_к.зв.п., (11.1)

де ЗСП	–	зароблені страхові премії;
СНСПзв.п.	–	сума надходжень страхових платежів за звітний період;
СНЗСПпоч.зв.п.	–	сума незароблених страхових платежів на початок звітного періоду;
СНЗСПк.зв.п.	–	сума незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду.

До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових, платежів, які сплачено перестраховиками у звітному періоді за договорами перестрахування.

До доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних резервів відносять:

1. відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва;

2. участь у прибутку перестраховиків;

3. відсотки за облігаціями;

4. дивіденди за акціями;

5. відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на поточному рахунку;

6. відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку.

До інших доходів відносять доходи:

1. від надання консультаційних послуг;

2. від врегулювання безнадійної заборгованості;

3. у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду;

4. від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг) ;

5. від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток;

6. від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;

7. штрафи, пені, інші доходи.

2. Структура витрат страхової компанії

Витрати страховика пов'язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування(страхових операцій) і виконання страховиком ролі активного інвестора, тобто інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страхових резервів та власних коштів. Виділяють:

1. витрати на проведення страхових операцій, що становлять собівартість страхової послуги;

2. витрати на проведення інших операцій, які супроводжують одержання доходів від інвестування п розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів.

У широкому розумінні собівартість - сукупність усіх витрат стра­ховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість - це витрати страховика на ведення страхової справи.

Витрати на проведення страхових операцій складають від 60 до 90 відсотків їх загального розміру. За економічним змістом їх поділяють на:

1. виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

2. витрати страховика на ведення страхової справи (витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування; витрати на утримання страхової компанії).

Найважливіша стаття витрат страховика, що виправдовує його існу­вання - виплати страхових відшкодувань (за умовами майнового страху­вання, страхування відповідальності і підприємницьких ризиків) і страхових сум (за умовами особистого страхування). Це ті витрати, які, відповідно до структури тарифної ставки, забезпечуються нетто-преміями страхових тарифів.

Витрати на ведення страхової справи є основним складовим елементом навантаження як складової частини страхового тарифу і мають свої специфічні особливості.

Витрати на обслуговування процесу страхування і пере­страхування в спеціальній економічній літературі і в страховій практиці поділяють на аквізиційні, інкасацій ні та ліквідаційні.

Аквізиційні витрати - виробничі витрати страховика, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладанням нових страхових договорів за посередництвом страхових агентів. Можуть включати оплату послуг із розробки умов, правил і актуарних розрахунків з нових видів страхування, комісійну винагороду страховим посередникам, оплату послуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики, витрати на рекламу тощо.

Інкасаційні витрати - це витрати, пов'язані із обслуговуванням готівкового обігу з надходження страхових платежів (страхових премій): на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання готівкових грошей, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відо­мостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг таін.

Ліквідаційні витрати - це витрати, пов'язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком: витрати на оплату праці особам, зайнятим ліквідацією збитку, судові витрати, поштово-телеграфні витрати, витрати на оплату банківських послуг, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, відрахування в резерв збитків та ін.

Разом із страховими виплатами зазначені витрати відрізняють витрати страховика від витрат інших суб'єктів господарювання.

Витрати на утримання страхової компанії - це ті самі адмі­ністративно-управлінські витрати, які має будь-який суб'єкт господарювання, а саме:

1. витрати на утримання страхової компанії;

2. заробітна плата персоналу з нарахуваннями;

3. амортизаційні відрахування;

4. утримання і обслуговування автотранспорту;

5. придбання канцелярських і господарських товарів;

6. оренда приміщення;

7. відрядження;

8. послуги зв'язку;

9. реклама;

10. інші витрати, які згідно з чинним законодавством, відносяться на собівартість страхової діяльності;

11. комунальні послуги.

Страховики несуть також витрати, пов'язані із забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних грошових коштів, тобто з управління своїми активами. Інші витрати, що пов'язані з управлінням активами, – це:

1. оплата послуг фінансово-кредитних установ, які діють на ринку цінних паперів;

2. витрати, пов'язані з одержанням доходів від інших (крім страхових та інвестиційних) господарських операцій.

Окремо виділяють організаційні витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. Вони по суті є активами страховика, тобто його інвестиціями.

Загальний обсяг витрат страховика впливає на фінансовий результат діяльності страховика.

3. Інвестиційна діяльність страховика

Страхові компанії, з одного боку, в процесі здійснення своєї основної (операційної) діяльності страхують економічні інтереси суб'єктів господарювання від імовірних ризиків і тим самим стимулюють інвестиційну активність, а з іншого – є безпосередніми інвесторами.

Принцип інверсійного функціонування капіталу страховика, який передбачає спочатку акумуляцію грошових коштів за рахунок страхових внесків та платежів, а вже потім його поділ на грошові потоки та фонди, визначає специфіку складу та структури капіталу останнього. Інвестиційний потенціал страхової компанії - це залучені кошти ц клієнтів-страхувальників, які певний час становлять групу тимчасово вільних ресурсів страховика.

Фінансовий потенціал страховика - це вся сукупність фінансових ресурсів, що перебуває в господарському обороті для забезпечення проведення страхових операцій та здійснення його інвестиційної діяльності. Таким чином, це визначення забезпечує: інтеграцію страхового підприємства у фінансово-господарську систему суспільства; галузеву специфіку структури коштів страхової компанії; широкі можливості у сфері інвестування.

На початку функціонування страхової організації первинним та базисним елементом є власний капітал, який у процесі її майбутньої діяльності поповнюється з різних джерел: за рахунок прибутку від страхової діяльності, курсового та додаткового емісійного доходу від випуску власних цінних паперів, результатів інвестиційної діяльності тощо.

Фінансовий потенціал страховика, крім власне коштів на здійснення операцій зі страхування, включає також інвестиційний потенціал, який складається з двох нерівнозначних частин - власного капіталу та залучених коштів, причому залучені кошти значно переважають власний капітал, що зумовлено галузевою специфікою діяльності страхової компанії.

Таким чином, залучений характер коштів, що перебувають у розпорядженні страховика, вимагає чітко продуманої та обґрунтованої концепції поведінки останнього на ринку інвестиційних вкладень та врахування ризику інвестиційної діяльності під час вибору напрямів інвестицій. Від результатів інвестиційної діяльності страхової компанії залежить її спроможність виконання взятих на себе зобов'язань із укладених договорів страхування: якщо інвестиційна програма виявиться помилковою та збитковою, а об'єкт інвестування - недостатньо спроможним, то банкрутство може спіткати вже самого страховика. Тому таким важливим видається формування стратегії інвестиційної діяльності, яка передбачає побудову довго та короткострокового інвестиційного портфеля страховика, а оцінка ризикованості конкретних депозитних вкладень, вкладень у цінні папери, об'єкти нерухомості, інші категорії активів відіграє не менш важливу роль для страхової компанії, ніж достовірна оцінка ризику її страхового портфеля.

Дохід від інвестицій у закордонних страхових компаніях становить у середньому від 20 до 30 % сукупного доходу, що дає змогу розглядати інвестування як необхідну складову страхового бізнесу. Водночас цей показник для українських страхових компаній становить у середньому не більше 6 % доходів, що свідчить про нерозвиненість цього виду операцій у національних страховиків.

Найяскравіше роль страхових компаній як внутрішніх інвесторів виявляється в довгострокових договорах страхування життя і пенсій (накопичувальні форми страхування), за умовами яких зобов'язання страховика зі страхових виплат виникають, як правило, після закінчення строку дії договору.

Основу для здійснення інвестиційної діяльності страхових компаній становлять кошти страхових резервів, які акумулюються в процесі надання страхових послуг. Джерелом формування цих коштів є відрахування за рахунок нетто-ставки страхового тарифу й сум, що спрямовуються у фонд попереджувальних заходів. Водночас для покриття власних видатків під час проведення страхової діяльності й забезпечення гарантій власної платоспроможності страхова організація проводить фінансову діяльність.

Принципи інвестиційної діяльності: принцип безпечності, прибутковість вкладень, ліквідність об'єктів інвестування, диверсифікація інвестиційної діяльності.

Форми інвестицій:

1) банківські вклади та депозити - не більше 70 % загального розміру технічних резервів (не більше 20 % - в одному банку) та 50 % загального обсягу математичних резервів (не більше 10 % - в одному банку);

2) грошові кошти на розрахункових рахунках - не більше 10 та 5 % загального обсягу резервних коштів страховиків відповідно для страхування іншого, ніж страхування життя, та для страхування життя;

3) акції та облігації - не більше 40 та 50 % коштів, що беруться в покриття відповідно резервів з видів страхування інших, ніж страхування життя, та резервів зі страхування життя, в тому числі:

- акції та облігації українських емітентів - для компаній з ризикових видів страхування не більше ЗО % загального обсягу технічних резервів та не більше 10 % (для акцій) і 5 % (для облігацій) - одного емітента; для компаній зі страхування життя не більше ЗО % загального обсягу вкладень в акції і 40 % загального обсягу вкладень в облігації та не більше 5 % - в акції одного емітента і не більше 10 % - в облігації одного емітента;

- цінні папери, в тому числі акції та облігації іноземних емітентів та іноземних держав - разом не більше 10 % обсягу технічних резервів та не більше 20 % обсягу математичних резервів;

4) іпотечні цінні папери (сертифікати) - не більше 15 % обсягу коштів, що беруться в покриття технічних резервів (не більше 2 % - одного емітента), та не більше 10 % обсягу коштів, що беруться в покриття математичних резервів без обмеження за обсягом вкладень в іпотечні цінні папери одного емітента;

5) нерухоме майно - не більше 20 % обсягу коштів страхових резервів з видів страхування інших, ніж страхування життя (не більше 10 % -в один об'єкт нерухомості) та не більше 20 % загального обсягу математичних резервів (не більше 5 % - в один об'єкт нерухомості);

6) державні цінні папери - не більше 40 % технічних резервів та не більше 50 % математичних резервів;

7) права вимог до перестраховиків - не більше 50 % загального обсягу технічних резервів та не більше 40 % загального обсягу математичних резервів;

8) банківські метали - не більше 10 % загального обсягу коштів, що беруться в покриття страхових резервів як з видів інших, ніж страхування життя, так і зі страхування життя;

9) інвестиції в економіку України за певними напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - не більше 20 % загального обсягу виключно технічних резервів та не більше 5 % в окремий об'єкт інвестування;

10) кредити страхувальникам - не більше 10 % загального обсягу виключно математичних резервів.

Відповідно до вимог строковості довгострокові зобов'язання страхової компанії повинні інвестуватися в довгострокові активи. Аналогічно короткострокові зобов'язання розміщуються в активи з коротким строком обігу.

У процесі діяльності страхова компанія зіштовхується й з іншими видами нестрахових ризиків, здатних вплинути на виконання зобов'язань за страховими виплатами, основними серед яких є:

а) ризик зміни відсоткових ставок (падіння загальноринкових цін);

б) ризик ліквідності активів;

в) ризик фінансового посередника.

Інвестиційний портфель має бути узгоджений з потребами страховика-інвестора, які залежать від таких характеристик, як поточна страхова діяльність, обсяг інвестиційних ресурсів та інших факторів, що мають суттєвий вплив. Однак перш ніж приймати рішення про придбання корпоративних облігацій, державних цінних паперів, акцій чи іпотечних сертифікатів, необхідно розробити схему розміщення активів. Схема розміщення активів передбачає поділ інвестиційного портфеля на різні класи активів: акції різних підприємств, облігації державного чи корпоративного сектору і т. ін. Збереження капіталу та його захист у результаті дії несприятливих факторів та чинників інвестиційного ринку і використання сприятливих коливань з метою отримання додаткового доходу - це головна мета схеми розміщення активів.