1. Еволюція міжнародних фінансів

        Поняття еволюції міжнародних фінансів буде розглянуте нами з точки зору еволюції міжнародних валютних відносин.

Перша світова валютна система сформувалася певною мірою стихійно у XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у сфері золотомонетного стандарту.  Юридично система золотомонетного стандарту була оформлена міждержавною угодою на конференції в Парижі в 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей.  Основою системи виступав золотомонетний стандарт. Кожна валюта мала свій золотий вміст. Валюти вільно конвертувались у золото, яке використовувалося як загальновизнані світові гроші.  Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалась як всередині, так і за межами країни. Банківські білети вільно обмінювалися на золоті монети емісійним інститутом, із золотих зливків вільно карбувалися монети. В цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати в обіг банківські білети без урахування свого золотого запасу. Органи валютного контролю проводили політику регулювання, головною метою якої було забезпечення стабільної валюти і зовнішньої рівноваги. Будь-який зовнішній дефіцит викликає зростання відсоткових ставок, який повинен загальмувати економічну діяльність (ефект дефляції) та сприяти ввозу капіталів (приведення платіжного балансу до повної рівноваги). Сформувався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок. Якщо ринковий курс відхилявся від паритету, який грунтувався на їх золотому вмісті, то боржники були схильні розраховуватися за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами.  Золотий стандарт забезпечував також довгострокову рівновагу платіжного балансу. В країні з від'ємним сальдо в результаті руху золотих точок відбувається відплив золота за кордон, що змушує емісійний інститут цієї країни скорочувати обсяг національної валюти в обігу. Це зменшення грошової маси викликає зменшення відносних цін на національні товари і таким чином збільшує їх конкурентоспроможність, дає змогу збільшити експорт і скоротити імпорт, тобто привести обмін до нової рівноваги. Навпаки, додатковий випуск національної валюти, викликаний притоком золота в країну з позитивним сальдо, зумовлює зростання цін на національні товари, яке впливає на зовнішню торгівлю і зменшує позитивне сальдо. Таким чином, золотий стандарт майже автоматично приводив платіжні баланси до рівноваги. Він відігравав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжного балансу, міжнародних розрахунків.  Золотомонетний стандарт був ефективним до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу та платіжного балансу.  Наступним етапом в розвитку світових валютних відносин стала Бретон-Вудська валютна система. Бреттон-Вудська валютна система виступала як сукупність ряду специфічних ознак, які взаємно обумовили й існування. Бреттон-Вудські угоди встановлювали три головні принципи організації міждержавного валютного життя: валютні відносини мали бути стабільними; конвертованість валют повинна була забезпечувати свободу та багатосторонність розрахунків за поточними операціями; лише золотовалютний стандарт міг відповідати потребам відбудови й розвитку світу. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було зафіксовано в МВФ у доларах США, їх зв'язок із монетарним товаром здійснювався за системою: “золото долар національні валюти”. У цьому поеднанні долар виступав як знак золота, як різновид світових грошей. Бреттон-Вудська система міжнародних грошових розрахунків являла собою систему міждержавного золотовалютного (золото-девізного) стандарту. Але по суті вона зводилася до золото-доларового стандарту через провідну роль американського долара. Це жорстка система валютних нормативів, функціональне регулювання і контроль за додержанням яких здійснював МВФ.  Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи: “золото долар національна валюта” забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти.  Причини кризи та розпаду Бреттон-Вудської валютної системи у систематизованому вигляді представлені як низка взаємозумовлених факторів: 1. Нестабільний та суперечливий розвиток світової економіки, що неодноразово виявлявся у циклічних кризах 1969 1970, 1974 1975, 1979 1983 pp. 2. Посилення інфляційних процесів негативно впливало на світові ціни і конкурентоспроможність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих” грошей. Різні темпи інфляції у різних країнах впливали на динаміку курсу валют. 3. Нестабільність платіжних балансів. Хронічний дефіцит балансів одних країн (Англія, США) та активне сальдо інших (ФРН, Японія) посилювали різкі коливання курсів валют відповідно вниз та вгору. 4, Невідповідність принципів Бретгон-Вудської системи новому співвідношенню сил у світовому економічному просторі. Валютна система, яка базувалась на міжнародному використанні національних валют долара та фунта стерлінгів ввійшла у суперечність з інтернаціоналізацією світогосподарських зв'язків. Ця суперечність ще більше посилювалася у міру того, як США та Великобританія за допомогою своїх національних валют покривали дефіцит своїх платіжних балансів, зловживаючи їх статусом резервних валют. Крім названих, були ще інші специфічні причини, що деструктивне впливали на механізм функціонування Бреттон-Вудської валютної системи, що врештірешт призвели її до краху.  На зміну Бреттон-Вудській валютній системі прийшла нова валютна система, що дістала назву Ямайської. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи зводиться до таких основних положень. Повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Відмінено офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют.  У результаті цих дій золото перетворилося у звичайний товар, ціна якого у паперових (кредитних) грошах визначається на ринку залежно від попиту та пропозиції. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження “плаваючих” валютних курсів національних грошових одиниць. Необхідно враховувати два протилежні аспекти такої системи. З одного боку, система, про яку йдеться, надає гнучкості валютним відносинам, робить її здатною, ефективно реагувати на зміни співвідношень у вартості національних валют, що постійно відбуваються. У цьому разі валютна система більш точно відображає внутрішній стан економіки окремих країн в цілому та їх платіжного балансу зокрема. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції. У зв'язку з цим Кінгстонською угодою передбачається збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень шляхом здійснення відповідних операцій на валютному ринку. Йдеться, отже, про функціонування системи не просто “плаваючих”, а “регульовано плаваючих” валютних курсів. Ямайська валютна система розвивається за принципами полі-центризму: вона, з одного боку, підпорядкована централізованим регулюючим діям (відповідно до статуту МВФ), з іншого має досить розвинуту мережу автономних (регіональних) валютних структур (угруповань). Останнім етапом в розвитку та еволоції світових фінансів можна вважати створення та розвиток валютно-фінансових систем в рамках регіональних обєднань. Яскравим прикладом еволюції в цьому напрмку є створення Європейської валютної системи і введення в обіг єдиної європейської валюти євро.