Об’єктивні

1 Вік Стать Етнічна належність	2 Професійне тло Терапевтичний стиль Терапевтична інтервенція
3 Тип особистості й вид копінгу Емоційне самопочуття Цінності, установки	4 Терапевтичні стосунки Очікування Ознаки соціального впливу

Незалежні від Специфічні

ситуації для терапії

Величини Суб’єктивні

Рис. 1. Класифікація характеристик психотерапевта

Стосовно впливу на терапевтичний процес змінних віку, статі й етнічної належності (див. перший квадрат на рис.1) немає чітких наукових даних. Але М.Перре й У.Бауманн висловлюють припущення, що, коли терапевт і пацієнт схожі між собою за цими змінними, то ця обставина позитивно впливає на терапію.

Велике значення в плані особистісного розвитку надається змінним досвіду (див. другий квадрат на рис.1) терапевта. Але вплив цього чинника на пацієнта однозначно поки-що не доведено. Відомо, що навіть непрофесійні психотерапевти, котрі не мають медичної і психологічної освіти, після інтенсивних терапевтичних тренінгових курсів здатні успішно допомагати пацієнтам з важкими психологічними проблемами. Однак, не відомо, наскільки довго такі непрофесіонали можуть підтримувати свою "діяльність допомагаючого". Вважається, що професіонали мають вищу толерантність до фрустрації і завдяки професіоналізму можуть краще впорядковувати і переробляти не завжди однозначні процеси, які відбуваються з клієнтом, що підвищує термін їхньої професійної спроможності й ефективності.

Особистісні характеристики терапевта (третій квадрат) виступають для пацієнта в якості моделі. Особливо цей факт підкреслюється стосовно впевненості в собі, прийняття себе, відсутності тривоги чи толерантності до стресу, а також стосовно ціннісних і загальних установок.

У сучасній науковій літературі зустрічається дуже багато досліджень, присвячених групі чинників, які можна описати як здатність встановлювати теплі, поважаючі стосунки з пацієнтом (четвертий квадрат). Наприклад, К.Роджерс вказував на три основних змінних "теплота, емпатія й справжність". Ці змінні пов’язані з підвищенням у пацієнта відчуття самоцінності. Чинник "терапевтичні стосунки" є основною змінною психотерапевта як в індивідуальній, так і в груповій терапії, маючи великий вплив на терапію в цілому.

Змінна очікування – установки очікування терапевта стосовно пацієнта – має найбільший вплив, коли очікування терапевта і пацієнта позитивні.

Змінні пацієнта – це, відповідно, характеристики пацієнта, які функціонально впливають на процес і результат терапії.

До цього часу найбільшу увагу дослідників приваблює питання терапевтичного очікування або моделі очікуваних результатів лікування як змінної пацієнта. Міра відповідності конкретної терапевтичної пропозиції терапевтичним очікуванням пацієнта може суттєво вплинути на перебіг і результат терапії. Як терапевтичне очікування розглядається також очікування успіху (вважається значущим при всіх видах допомоги), компетентність, яку приписує пацієнт терапевту, а також те, наскільки пацієнт вважає терапевта таким, що заслуговує на довіру.

Різними авторами наголошується на важливості таких змінних пацієнта як "готовність приступити до терапії", реактивність, особливості особистості, (стать, вік, сила Я, рівень інтелекту), інтенсивність і форма розладу.

Ні змінні пацієнта, ні змінні терапевта не можна вважати незалежними одні від одних. Вони знаходяться в інтеріндивідуальній взаємодії, що й забезпечує реалізацію психотерапевтичного процесу й досягнення психотерапевтичних змін.

Структуру стосунків між терапевтом і пацієнтом характеризують ознаки, які не можна назвати характеристиками одного чи іншого партнера по інтеракції – це ознаки діади психотерапевт-пацієнт:

взаємна міжособистісна привабливість,

відповідність характеристик у сенсі подібності чи доповнення особистісних ознак,

формальні ознаки (ритм обміну репліками, взаємна прийнятність соціального підкріплення чи покарання тощо).

4

М.Перре та У.Бауманн розглядають декілька класифікацій психотерапевтичних форм лікування: за формальними ознаками, за терапевтичною метою, за теоретичними підходами.

За формальними ознаками:

• за кількістю партнерів у терапевтичній взаємодії – індивідуальна, групова і сімейна психотерапія;

• за фактором часу – довготривала (декілька років, як наприклад, класичний психоаналіз), "нормальна" або "звичайна" (10 – 40 сеансів або 30 – 40 годин) та короткочасна терапія (одна зустріч або 10 – 20 годин);

• за сферою компетенції психотерапевта – прямі методи (коли терапевти працюють напряму з окремими пацієнтами, групами, сім’ями), медіаторні методи (коли вплив спрямовується не на пацієнтів, а на релевантних осіб), методи самодопомоги (характерна самоорганізація індивіда, який шукає допомогу, і відсутність спеціалістів чи їх недоступність);

• за площинами впливу – інтраперсональні функції і паттерни функціонування, інтерперсональні системи.

За терапевтичними цілями (застарілий варіант класифікації, але все ж нерідко зустрічається у науковій літературі):

• напрямки, орієнтовані на інсайт, тобто зміну розуміння, когнітивної репрезентації;

• напрямки, орієнтовані на поведінку, тобто на зміну реакції.

Врешті всі напрямки орієнтовані на усунення психічних розладів чи психологічних порушень.

За теоретичними підходами:

Спосіб класифікації за теоретичними підходами чи психо-терапевтичними школами найбільш поширений у літературі. Цей принцип має перевагу в тому, що різні методи узагальнюються за критерієм "теоретичні ідеї" та "каузальні атрибуції".

Так, T.B.Karasu представляє 4 психотерапевтичних підходи, які порівнює за декількома параметрами (див. Табл. 2).

Таблиця 2

Психотерапевтичні підходи з точки зору їх прихильників (за T.B.Karasu)

Концепції	Глибинно-психологічний підхід	Поведінкова терапія	Екзистенційно-гуманістичний підхід	Комунікативно-орієнтований підхід
Етіологічна	Ранні дитячі інстинктивні конфлікти Процеси витіснення	Дисфункціональна історія на учіння Інтеракція індивід-оточення	Неконгруентність досвіду і Я-концепції	Розлад як вираження/ наслідок дисфунк-ціональних комунікативних структур
Концепція здоров’я/ терапевтичні цілі	Переробка внутрішньо-психічних конфліктів: "Там, де було Воно, має стати Я"	Відновлення навичок й умінь поведінки і переживання, зміна уявлень про самого себе і самоконтроль	Сприяння само- актуалізації (повність функціонуюча особистість)	Створення конструктивних структур комунікації; пошук і допомога в реорганізації дисфукнціональних комунікацій
Часова перспектива терапії	Зрозуміти теперішнє з минулого	Орієнтована на теперішнє	Орієнтована на теперішнє	Орієнтована на теперішнє
Психологічні засоби	Інтерпретація вільних асоціацій, феноменів переносу, помилкових дій, снів тощо	Тренування, на учіння за рахунок підкріплення, на учіння за моделями, когнітивне переструктурування, психофізіологічні методи	Проявити емпатію і прийняття, діалог, зустріч, частково – тілесний досвід	Інструкція/ інтерпретація

В.Д.Менделевич аналізує розбіжності терапевтичних прийомів і методів так само, виходячи з їх класифікації за теоретичними підходами.

Систематика В.Д.Менделевича представлена у таблиці 3.

Таблиця 3

Розбіжності психотерапевтичних підходів

Основні тематичні параметри	Динамічний підхід	Поведінковий підхід	Феноменологічний підхід
Природа людини	Рушійні сили – сексуальні та агресивні інстинкти	Продукт соціального на учіння чи замовлення; поводить себе на основі минулого досвіду	Має вільну волю і здатність до само-визначення і само-актуалізації
Основна проблема	Сексуальне пригнічення	Тривога	Психічне відчудження
Концепція патології	Конфлікти у сфері інстинктів: без свідомі ранні лібідозні потяги	Набуті стереотипи поведінки	Екзистенційне відчу-дження: втрата можли-востей, "розчеплення" Я, втрата автентичності
Концепція здоров’я	Вирішення інтрапсихічних конфліктів: перемога "Его" над "Ід", тобто сила "Его"	Усунення симптомів: відсутність специфічного симптому чи зниження тривоги	Актуалізація особис-тісного потенціалу: ріст Я, автентичність та спонтанність
Вид зміни	Глибинний інсайт	Пряме на учіння: поведінка в поточному теперішньому, тобто дія або дія в уяві	Безпосереднє пере-живання: відчуття чи почуття у даний момент
Часовий "фокус"	Суб’єктивне минуле – історичний	Об’єктивне теперішнє - неісторичний	Відсутність історизму: феноменологічний момент "тут-і-тепер"
Завдання терапевта	Зрозуміти без свідомий психічний зміст і його приховане значення	Програмувати, підкріп-ляти, пригнічувати чи формувати специфічні поведінкові реакції для усунення тривоги	Взаємодіяти в атмосфері взаємного прийняття, яка сприяє самовираженню (від фізичного до духов-ного)
Основні техніки	Інтерпретація вільних асоці-ацій, та іншого безсвідомого матеріалу	Позитивне і негативне підкріплення, моделю-вання, зумовлення	"Енкаунтер" ("зустріч"): рівноправна участь в діалозі, експерименти чи ігри, драматизація чи програвання почуттів
Роль терапевта	Нейтральна. Допомагає па-цієнту досліджувати значе-ння безсвідомого матеріалу	Учитель (тренер). Допомагає замінити дез-адаптивну поведінку на адаптивну. Активний, орієнтований на дію.	Фасилітатор (прискорювач) росту особистості
Характер зв’язку терапевт/ пацієнт	Трансферентний і першочерговий для лікуван-ня: нереальні стосунки	Реальна, але другорядна для лікування: взаємо-стосунки відсутні	Реальна і першочергова для лікування: реальні взаємостосунки
Лікувальна модель	Медична: лікар – пацієнт. Авторитарна. Терапевтичний союз	Освітня: вчитель – учень. Авторитарна. Навчальний союз	Екзистенційна: спілкування двох рівноправних людей. Людський союз.

Дослідження, проведені серед багатьох практикуючих терапевтів показують, що значна їх частина не дотримуються одного певного напрямку, а використовують різні концепції. Про це говорить і наявність таких понять як:

• інтеграція – намагання теоретично злити воєдино різні підходи, розробити положення, спільні для всіх підходів;

• еклектизм – технологічна позиція, коли відбираються дієві елементи, незважаючи на їхню теоретичну сумісність, і комбінуються між собою.

21