Психотерапія: систематика, напрямки і техніки інтервенцій

1. Поняття психотерапії. Поняття про клінічно-орієнтовану та особистісно-орієнтовану психотерапію. Загальні задачі немедичної психотерапії. Основні види діяльності в психотерапії (і консультуванні).

2. Фази змін у пацієнта. Основні механізми змін.

3. Змінні терапевта і пацієнта, спільні для всіх методів.

4. Систематика психотерапевтичних форм лікування.

1

У буденному мовленні під психотерапією ми розуміємо або деяку множину методів, які описують чи рекомендують психологічні засоби для усунення психологічних проблем, або практичну діяльність людей, які використовують ці методи.

У науці сьогодні спостерігається різноманітність підходів до трактування поняття "психотерапія". Наприклад, В.Є.Рожнов писав про те, що психотерапія – це комплексний лікувальний вплив за допомогою психологічних засобів на психіку хворого, а через неї – на весь організм з метою позбавлення хворобливих симптомів і міни ставлення до себе, свого стану й оточуючого середовища. Однак існуюча система психо-терапевтичних напрямків не охоплюється вповні цим визначенням.

В.Д.Менделевич зазначає, що психотерапія – це один з видів надання психологічної допомоги і психологічного впливу на пацієнта з метою обривання (купірування) психопатологічної (насамперед невротичної та психосоматичної) симптоматики. На думку автора, психотерапія належить до сфери медичної діяльності, оскільки: а)поєднує в собі психологічні та загально-медичні знання стосовно показань та протипоказань; б)накладає на психотерапевта відповідальність (у т.ч. й кримінальну) за невідповідне некваліфіковане використання методів і способів психотерапії.

Тут відслідковується намагання чітко окреслити і захистити "лікарську територію" і "психологічну територію".

М.Перре та У.Бауманн пишуть, що поняття психотерапії передусім належить до клініко-психологічних інтервенцій при порушенні патернів функціонування (синдромах) й міжособистісних систем і менше – до втручань при порушенні психічних функцій. В останньому випадку частіше використовується поняття "лікування", а також поняття "тренінг функцій"; хоча обом цим поняттям властивий (психо-)терапевтичний аспект.

Л.Ф.Бурлачук зі співавторами вважають, що про психотерапію варто говорити у тих випадках, коли вплив орієнтований на вилікування чи особистісне зростання.

Як зазначає І.Г.Малкіна-Пих, в останні роки розрізняють клінічно-орієнтовану психотерапію, спрямовану переважно на пом’якшення чи ліквідацію наявної симптоматики, і особистісно-орієнтовану психотерапію, яка прагне допомогти людині змінити своє ставлення до соціального оточення і до власної особистості.

У клінічно-орієнтованій психотерапії традиційно використовуються такі методи як гіпноз, аутогенне тренування, різного роду сугестії та самонавіювання.

В особистісно-орієнтованій психотерапії виявляється величезне розмаїття методів і прийомів, які ґрунтуються на концептуальних моделях багатьох існуючих психотерапевтичних шкіл.

Спільною ідеєю для обох форм психотерапії є прагнення допомогти розвиткові особистості шляхом зняття обмежень, заборон і комплексів.

Згідно з сучасними поглядами (К.Рудестам, Б.Д.Карвасарський, Ж.Годфруа), у немедичній психотерапії можна виділити такі загальні завдання:

1. дослідження психологічних проблем клієнта і надання допомоги при їх вирішенні;

2. покращення суб’єктивного самопочуття і зміцнення психічного здоров’я;

3. вивчення психологічних закономірностей, механізмів та ефективних способів міжособистісної взаємодії для створення основи ефективного і гармонійного спілкування з людьми;

4. розвиток самосвідомості і само дослідження клієнтів для корекції чи попередження емоційних порушень на основі внутрішніх і поведінкових змін;

5. сприяння процесу особистісного розвитку, реалізації творчого потенціалу, досягнення оптимального рівня життєдіяльності і відчуття щастя й успіху.

На сьогодні відомо й використовується на практиці близько 400 різновидів психотерапії для дорослих і приблизно 200 – для дітей і підлітків (Kazdin).