20. Умови праці – це сукупність факторів виробничої обстановки, що впливають на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. Охорона праці розглядає лише виробничі умови праці.

Безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях наступні елементи:

• санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище (промисловий шум, промисловий пил, температура повітря тощо);

• психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне та нервово-психічне навантаження, нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження, темп праці, різноманітність тощо);

• естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, оформлення інтер'єру тощо);

• соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат);

• технічні елементи (рівень механізації праці).

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого впливу їх на стан здоров'я працюючих. Згідно з гігієнічною класифікацією праці (розпорядження Кабінету Міністрів України № 450-р від 26 вересня 2001 р.) умови праці поділяються на чотири класи:

Для визначення небезпечних і шкідливих факторів виробництва здійснюється аналіз умов праці. Метою аналізу є також визначення потреби в розробці необхідних заходів і засобів для усунення можливостей травмування працюючих, шкідливих впливів виробничого середовища й створення умов для високопродуктивної праці. Існують два види методик аналізу умов праці:

• за окремими елементами умов праці;

• за інтегральною оцінкою.

Сутність методики аналізу умов праці за окремими елементами праці полягає в зіставлення фактичних значень параметрів виробничих факторів, конструкторських рішень і характеристик технологічних процесів з нормативними, і на цій підставі роблять висновки щодо ступеня їхньої небезпечності чи шкідливості, а також дають рекомендації про необхідність здійснення певних заходів щодо усунення чи зменшення несприятливого впливу на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Методика аналізу умов праці за інтегральною оцінкою ґрунтується на застосуванні показника "важкості праці". Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає ступінь загальних енерговитрат, переважно навантаження на опорно-руховий апарат, серцево-судинну й дихальну системи організму. Цей показник з достатньою для практики точністю враховує "різноякісний" вплив усіх елементів умов праці на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відновлення робочої сили.

21. Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.

Організація робочих місць повинна відповідати вимогам певних нормативних документів. Розміри й обладнання виробничих приміщень регламентуються СН 245-71 (Санітарні норми проектування промислових підприємств), ОНТП-24-86 (Загальнодержавні норми технологічного проектування), СНиП 2.09.04-82 (Будівельні норми і правила). Проектування будь-якого компонента робочого місця повинно ґрунтуватись на принципах ергономіки: функціональна організація, значимість, послідовність, частота використання, зручність та безпека експлуатації, ремонтопридатність та ін.

Антропометричні дані, наведені у відповідних держстандартах, допомагають правильно спроектувати робоче місце, крісло, форми й розміри обладнання, розміщення органів управління з урахуванням фізіологічних можливостей аналізаторів людини.

Проектуючи робоче місце, необхідно враховувати, що при виконанні роботи зі значним фізичним навантаженням бажана поза "стоячи", а при малих зусиллях – "сидячи". Робота в позі "стоячи" призводить до більшого стомлення, тому бажано передбачити можливість зміни пози під час роботи. Взагалі вибір робочої пози має велике значення для попередження стомлення та підвищення безпеки праці. Робоча поза вважається правильною, якщо центр ваги тіла людини лежить у межах площі опори.

Конструкція сидіння на постійному робочому місці повинна мати регулювання за висотою, підлокітники, опори для спини та ніг. Необхідно, щоб розміщення засобів праці відповідало вимогам безпеки, забезпечувало мінімальну кількість основних і допоміжних рухів, виключало перехресні рухи, а траєкторія руху рук працюючого повинна бути плавною, без різких змін у напрямках, рухи рук – симетричними відносно корпусу людини.

22. Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від стану повітря в приміщенні. Стан повітря робочої зони у виробничому приміщенні називають мікрокліматом, або метеорологічними умовами.

Мікроклімат, або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

• температурою повітря в приміщенні, С;

• відносною вологістю повітря, %;

• рухливістю повітря, м/с;

• тепловим випромінюванням, Вт/м³.

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають на фізіологічну функцію організму – його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишати­ся постійною у межах 36-37°С незалежно від умов праці.

Вологість повітря впливає на теплообмін, переважно, на віддачу тепла випаровуванням. Середній рівень відносної вологості 40-60% відповідає умовам метеорологічного комфорту при спокої або при дуже легкій фізичній праці.

Оптимальні мікрокліматичні умови – це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.

Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності. Нормуються в залежності від категорії робіт по важкості та періоду року.

При нормуванні мікроклімату календарний рік поділяється на два періоди:

• холодний період – тоді, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10°С;

• теплий період – коли середньодобова температура зовні при­міщення становить +10°С і вище.

Допустимі мікрокліматичні умови – це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлю­ється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає.