Лекція № 9. Тема: класифікація рослинних угруповань План:

1. Основні методичні підходи до класифікації фітоценозів.

2. Еколого-фітоценотична (домінантна) класифікація.

3. Методологія методу Браун-Бланке.

4. Одиниці класифікації.

5. Особливості застосування кількісних методів класифікації рослинного покриву.

6. Синтаксомія рослинності України за методом Браун-Бланке.

7. Рослинність України та зональність її розподілу.

1. Основні методичні підходи до класифікації фітоценозів.

Основне принципове значення в фітоценології належить створенню класифікації рослинних угруповань, бо тільки на основі отриманих синтаксонів виконуються як типологічні розробки, так і схеми геоботанічного районування та прикладні зонування рос­линного покриву, а також здійснюється інвентаризація рослинних ресурсів. Тому питання створення синтаксономічних схем рослин­них угруповань є найбільш розробленими в світовій фітоценології (Миркин, 1989). Але це питання недостатньо проаналізовано в вітчизняній фітоценології. Так, основна увага українських фітоценологів була направлена на розробку принципів та методів еколого-фітоценотичної (домінантної) класифікації (Шеляг-Сосонко та ін.,1991).

Створенню синтаксономічних схем угруповань різних типів рослинності на основі домінантного (еколого-фітоценотичного) або флористичного (класифікація Браун-Бланке) підходу прис­вячена значна кількість досліджень (Александрова, 1969; Трасе, 1976; Миркин, Наумова, 1998). Кожен з цих напрямків має певні переваги, однак для оцінки їх необхідно врахувати основний критерій дієвості та об'єктивності класифікації. Звичайно використовуються поняття природності класифікації, яке із сучасної точки зору можна визначити як ступінь врахування основної ознаки рослинного покриву- флористичного складу. Від повноти врахування цього показника залежить врешті-решт мож­ливість відображення певних властивостей фітоценозу та по­дальшого використання отриманих синтаксонів в екологічних та типологічних розробках. Сукупність видів, які формують угруповання, визначає його склад та особливості, а також є універсальним індикатором наявних грунтово-гідрологічних умов.

Найбільш повно охоплює і використовує ці ознаки еколо-го-флористична класифікація, яка, на відміну від домінантної, вра­ховує наявність видів (точніше їх сукупностей), а також дозволяє використовувати при цьому і кількісну участь видів.

Дієвість певного методу класифікації залежить від наявності сталого методичного апарату. Якщо еколого-фітоценотична кла­сифікація оперує ознакою домінуваня, в першу чергу, а також різ­ними біоморфоекологічними ознаками основних видів, то сто­совно флористичної потрібно мати досить ефективно діючу мето­дику обробки описів.такяк використання повного флористичного складу потребує наявності чіткого набору методик, які дозволять значно уніфікувати особливості підходу дослідника, незалежно від його кваліфікації. Тобто, в такому випадку основним буде наявність високоякісних фітоценотичних матеріалів.

Також досить важливим є визнання асоціації в обох напрямках класифікації як об'єднання флористично та екологічно близьких фітоценозів або їх сукупностей у вигляді рослинних угруповань. Конкретність асоціації полягає в необхідності застосування тих критеріїв, які дозволять об'єднати в її склад близьку структурно-функціональну сукупність фітоценозів, тоді як абстрактність досягається внаслідок неврахування цих критеріїв.

Внаслідок того, що у вітчизняній фітоценології протягом всього періоду її розвитку найбільш поширеною була еколого-фітоценотична або домінантна класифікація, і лише в останні два десятиріччя почала інтенсивно розвиватись еколого-флористична або класифікація Браун-Бланке, логічним буде навести характеристику обох цих напрямків.