5.Економічна рівновага у довгостроковому періоді. Рецесійний та інфляційний розриви.

Наш аналіз здійснюємо для закритої економіки, в якій сукупні видатки дорівнюють споживчим видаткам, інвестиціям та державним закупівлям.

За найпростішого підходу споживчі видатки залежать від використовуваного доходу (Y–T), інвестиції визначаються реальною процентною ставкою (r), а державні закупівлі і податки є екзогенними змінними фіскальної політики.

Сукупні видатки дорівнюватимуть:

AE=C(Y–T)+I(r)+G.

Кількість товарів і послуг, які продукує національна економіка, визначається наявними факторами виробництва та виробничою функцією:

.

Рівноважний ВВП досягається, коли:

Y=C(Y–T)+I(r)+G.

За незмінної кількості факторів виробництва і незмінної виробничої функції обсяг національного виробництва (Y) сталий, а рівень державних видатків (G) та розмір податкових надходжень (T) залежать від економічної політики уряду. Тому можна записати:

.

Інакше кажучи, обсяг національного виробництва визначається сукупними видатками, які є сумою споживання, інвестицій та державних закупівель.

Зауважте, що процентна ставка є єдиною змінною, яка не визначена в останньому рівнянні. Вона повинна змінюватись, щоб гарантувати рівність сукупних видатків та обсягу національного виробництва. Висока процентна ставка знижує обсяг інвестицій. Що вища процентна ставка, то менші сукупні видатки C+I+G на купівлю товарів і послуг. І навпаки, за низьких процентних ставок обсяг інвестицій збільшується, і сукупні видатки можуть перевищити обсяг національного продукту. За рівноважної процентної ставки обсяг національного виробництва і сукупні видатки зрівноважені. Постає запитання:як процентна ставка досягає рівноважного рівня, за якого сукупні видатки дорівнюють обсягу національного виробництва?

Процентна ставка, з одного боку, є ціною запозичення, а з іншого, доходом на заощадження. Тому її рівноважну функцію в національній економіці можна глибше зрозуміти, розглянувши фінансові ринки.

Запишемо основну макроекономічну тотожність у вигляді:

Y – C – G=I.

Ліва частина тотожності — це та частина національного продукту, яка залишається після задоволення потреб споживачів та уряду; її називають національними заощадженнями (S): S=Y – C – G.

Ця форма запису основної тотожності стверджує, що національні заощадження дорівнюють інвестиціям:

S=I.

Національні заощадження, як відомо, містять приватні заощадження (S_P) та державні заощадження (S_G).

Приватні заощадження дорівнюють різниці між використовуваним доходом та споживанням:

S_P=Y –T – C.

Державні заощадження — це різниця між чистими податками та державними закупівлями товарів і послуг:

S_G=T – G.

Звідси:

(Y – T – C)+(T – G)=I

Схема кругопотоку дає змогу тлумачити це рівняння: потоки грошових коштів, які надходять на фінансові ринки (приватні та державні заощадження), повинні зрівноважуватися потоками коштів, що витікають з фінансових ринків (інвестиції).

Яку роль відіграє процентна ставка у зрівноваженні фінансових ринків? Щоб зрозуміти цю роль підставимо в основну макроекономічну тотожність функцію споживання та функцію інвестицій.

Y – C(Y – T) – G=I(r).

Як уже зазначалось, G і T визначає фіскальна політика, а Y — наявні фактори виробництва та виробнича функція.

, або .

Національні заощадження, як випливає з лівої частини рівняння, залежать від доходу Y та змінних фіскальної політики G і T. Для незмінних значень Y, G і T національні заощадження S також незмінні. Права частина рівняння показує, що інвестиції залежать від процентної ставки.

Відкладемо по горизонтальній осі інвестиції та заощадження, а по вертикальній — процентну ставку. Крива заощадження на рис. 5 є вертикальною лінією, оскільки у цій моделі заощадження не залежать від процентної ставки. Крива інвестицій є спадною, оскільки за вищих процентних ставок менша кількість інвестиційних проектів є прибутковою. Заощадження є пропозицією позичкових коштів, а інвестиції — попитом на позичкові кошти. Оскільки інвестиції залежать від процентної ставки, попит на позичкові кошти також залежить від процентної ставки.

Рис. 5. Рівновага на фінансових ринках

Процентна ставка змінюється так, щоб зрівноважити попит на позичкові кошти та пропозицію позичкових коштів. Інакше кажучи, процентна ставка змінюється доти, доки сума заощаджень домогосподарств не зрівняється із сумою, яку фірми хочуть інвестувати в національну економіку. За надто низької процентної ставки попит на позичкові кошти перевищуватиме пропозицію заощаджених коштів, унаслідок чого процентна ставка зростатиме. І навпаки, за надто високої процентної ставки пропозиція позичкових коштів перевищуватиме попит на них (S>I), і процентна ставка знижуватиметься. У точці перетину двох кривих досягається рівноважна процентна ставка.

За рівноважної процентної ставки величина національних заощаджень дорівнює інвестиціям у вітчизняну економіку, тобто пропозиція позичкових коштів дорівнює попитові на них. Це означає досягнення економічної рівноваги.

Відхилення рівноважного обсягу національного виробництва від його природного рівня спричиняє так звані інфляційні та рецесійні розриви. Ці розриви відображають невідповідність між фактичними видатками та видатками за повної зайнятості. Якщо фактичні сукупні видатки менші, ніж видатки за повної зайнятості, фактичний рівноважний ВВП менший за природний. У національній економіці простежується спад виробництва, зростає безробіття і виникає рецесійний розрив. Якщо сукупні видатки перевищують ті, що забезпечують повну зайнятість, фактичний ВВП більший за природний. У національній економіці починають зростати ціни — має місце інфляційний розрив.

Отже, рецесійний розрив виникає тоді, коли фактичні видатки менші, ніж ті, що достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості. Інфляційний розрив простежується тоді, коли фактичні видатки більші, ніж ті, що достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості.

З іншого боку, рецесійний розрив виникає у національній економіці, коли сумарні ін’єкції до потоку “видатки-доходи” менші, ніж витікання з цього потоку. Навпаки, інфляційний розрив формується тоді, коли ін’єкції до потоку “видатки-доходи” перевищують витікання із цього потоку. Ці твердження справедливі для будь-якої національної економіки.

Якщо сукупні видатки дорівнюють тим, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості, лінія сукупних видатків перетинає лінію 45 градусів у точці, яка відповідає природному обсягові виробництва. Це означає, що рівноважним для економіки є природний ВВП. Унаслідок рецесійного або інфляційного розривів, отже, невідповідності фактичних видатків видаткам за повної зайнятості лінія сукупних видатків переміщується і водночас змінюється рівноважний ВВП.

Припустімо, що рівноважний ВВП за повної зайнятості досягається у точці E₀, в якій лінія сукупних видатків (C+I+G+X)₀ перетинає лінію 45 градусів (рис. 6). Нехай фактичний рівноважний ВВП менший за природний, бо сукупні видатки — лінія (C+I+G+X)₁ недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів. Виникає рецесійний розрив (рис. 6).

Рис.6. Рецесійний та інфляційний розриви

Рецесійний розрив — це величина, на яку повинні зрости сукупні видатки, щоб підвищити рівень ВВП до рівноважного рівня за повної зайнятості. Графічно рецесійний розрив є вертикальним відрізком, на який має переміститися угору лінія сукупних видатків, щоб рівноважний ВВП підвищився до рівня природного. На рис. 6 лінія (C+I+G+X)₁ повинна переміститися вгору на величину відрізка E₀F, щоб подолати рецесійний розрив. Для забезпечення повної зайнятості і подолання рецесійного розриву потрібно збільшити сукупні видатки, щоб перемістити економічну рівновагу у точці E₁ у точку E₀.

При цьому приріст рівноважного доходу ΔY дорівнює:

.

Тепер припустімо, що лінія (C+I+G+X)₂ на рис. 6 відображає фактичні сукупні видатки, які перевищують ті, що відповідають умовам повної зайнятості. За цих умов фактичний рівноважний ВВП перевищує його природний рівень Y*. Надлишок сукупних видатків спричиняє прискорення темпів інфляції в економіці.

Інфляційний розрив — це величина, на яку повинні скоротитися сукупні видатки, щоб зменшити рівноважний ВВП до рівня повної зайнятості. Графічно інфляційний розрив є вертикальним відрізком, на який має переміститися вниз лінія сукупних видатків, аби рівноважний ВВП знизився до рівня природного. На нашому рисунку 7.6 для подолання інфляційного розриву лінія сукупних видатків повинна переміститися донизу на величину відрізка PE₀.

Для подолання інфляційного розриву потрібно зменшити сукупні видатки, щоб перемістити економічну рівновагу з точки E₂ у точку E₀.

При цьому скорочення рівноважного доходу ΔY дорівнює:

.

Аналіз рецесійного та інфляційного розривів має важливе практичне значення. Він дає зрозуміти, що нестача сукупних видатків порівняно з їх величиною за повної зайнятості спричиняє мультиплікативне зниження рівноважного ВВП щодо його природного рівня. І навпаки, надлишок сукупних видатків порівняно з їх величиною в умовах повної зайнятості спричиняє мультипліковане підвищення рівноважного ВВП щодо його природного рівня. Звідси випливає висновок: для подолання спаду виробництва або стримування інфляції сукупні видатки потрібно збільшити на величину рецесійного розриву або зменшити на величину інфляційного розриву.

Збільшення реального ВВП та його обсягу інвестицій розширює обсяг виробництва у галузях, які виробляють капітальні блага. І навпаки, зменшення ВВП украй несприятливо впливає на динаміку обсягу виробництва у цих галузях. На цій підставі можна дати відповідь на далеко не нове запитання щодо співвідношення динаміки інвестицій та заощаджень. Не зменшення, а збільшення споживання стимулює розширення продажу реального ВВП та інвестицій. Справедливим є і зворотне твердження. Отже, високий рівень інвестицій передбачає високий рівень споживання, що знижує рівень заощаджень. Ощадливість кожної людини є благом для суспільства. Проте спроба усіх заощаджувати якомога більше може спричинити зменшення сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає “парадокс заощадження”. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то будь-яка спроба домашніх господарств заощаджувати більше буде марною внаслідок значного зниження рівноважного ВВП, спричиненого ефектом мультиплікації.