2.Підходи до визначення економічної рівноваги. Підхід «видатки-обсяг виробництва». Кейнсіанський хрест. Підхід «витікання–ін’єкції».

Є два підходи до визначення економічної рівноваги:

І. класичний;

ІІ. кейнсіанський.

І) Класичний підхід сформувався 2 століття тому, його прихильники: А. Сміт, Маршал, Рікардо.

Основні постулати: за нормальних умов економіка тяжіє до рівноважного ВВП за повної зайнятості і АЕ достатньо для того щоб купувати і продавати. Лише в умовах війни, засухи, кризи – економіка тимчасово сходить з траєкторії повної зайнятості, тимчасово рівноважний ВВП буде дещо менший за потенційний.

Прихильники класичного підходу вважають, що в економіці існують внутрішні механізми регулювання, які стимулюють до рівноважного ВВП (так звана «невидима рука» Сміта):

• гнучкі ціни на товари та послуги;

• гнучкі ціни на ресурси;

• гнучка процентна ставка.

Гнучка ціна – означає, що вона встановлюється на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Цей підхід ґрунтується на законі Сея – «у процесі виробництва товарів та послуг створюється дохід який достатній для того щоб купувати ці товари та послуги» або «пропозиція створює свій власний попит».

ІІ) Кейнсіанці вважають, що в економіці не має внутрішніх механізмів, які б спрямовували економіку до рівноважного ВВП за повної зайнятості і АЕ не достатньо для того щоб купувати і продавати. Такий стан триває роками.

На думку Кейнса і його прихильників ціни негнучкі, бо вони не встановлюються на ринку під впливом попиту та пропозиції. Не гнучкість цін зумовлена обставинами:

• значний відсоток цін в ринковій економіці встановлює держава. Ціни стабільні.

• ціни на деякі ресурси (зарплата) встановлюється не ринком, а в ході переговорів і також у продовж певного проміжку не змінюється.

• Інертність великих компаній (підприємств). Щоб змінити ціну (зреагувати на ринок) треба багато часу для ухвалення цього рішення.

У макроекономіці склалися два підходи до визначення економічної рівноваги:

• підхід “видатки-обсяг виробництва”(ґрунтується на зіставленні сукупних видатків і реального ВВП)

• підхід “витікання-ін’єкції”(ґрунтується на зіставленні витікань із потоку “видатки-доходи” та ін’єкцій до цього потоку).

Для простоти аналізу рівноважного ВВП у короткостроковому періоді припустімо:

1. У економіці наявні надлишкові виробничі потужності та вимушене безробіття. Тому зростання сукупних видатків збільшує обсяг виробництва, а не рівень цін.

2. Усі заощадження здійснюють домогосподарства (в реальній дійсності заощаджують і ділові підприємства). Тому джерелом інвестицій виступають лише особисті заощадження.

3. Амортизація і чисті факторні доходи дорівнюють нулю. Тому валові інвестиції дорівнюють чистим інвестиціям.

4. Економіка країни закрита, тобто немає експортно-імпортних операцій і відсутній державний сектор. Тому сукупні видатки містять лише споживання та інвестиції, тобто AE=C+I.

Підхід “видатки-обсяг виробництва” ґрунтується на зіставленні сукупних видатків та реального ВВП країни. За відсутності експортно-імпортних операцій та державного сектора рівноважний ВВП (Y_e) дорівнює C+I.

Для аналізу цього підходу до визначення рівноважного ВВП припустімо, що інвестування автономне, тобто не залежить від реального обсягу виробництва, і щороку становить 10 млрд грн. Нехай ВВП у сумі 200 млрд грн є точкою нульового заощадження. За такого рівня доходу суспільство надто бідне і заощадження дорівнюють нулю. Припустімо також, що гранична схильність до споживання становить 0,8. На підставі цих припущень заповнимо таблицю 1, вважаючи, що ВВП змінюється на 10 млрд грн.

Таблиця 1