Згідно з опитуванням, а не згідно опитування

Прийменник згідно вживається з іменником в орудному відмінку та прийменником з: згідно з постановою (графіком, опитуванням і под.). Тому конструкції типу «Другий рік цей клас працює згідно постанови про реформу загально­освітньої інколи» не відповідають синтаксичним нормам.

Конструкції з прийменником по

Однією з найпоширеніших синтаксичних вад засобів масової інформації (а під їхнім упливом і розмовного мовлення) є надуживання конструкціями з прийменником по: майстерня по ремонту одягу; бюро по працевлаштуван­ню; комітет по цінах; проректор по науковій роботі; екза­мен по англійській мові; працюють по змінному графіку; я прийшов до Вас по такій справі; школа-магазин по підго­товці молодших продавців; кіоск по продажу проїздних квитків тощо. У всіх наведених прикладах прийменник по не на місці. Правильні варіанти такі: майстерня ремонту (лагодження) одягу; бюро працевлаштування; комітет цін; проректор з наукової роботи; іспит (екзамен) з англійської мови; працюють за змінним графіком; я прийшов до Вас у такій справі; школа-магазин для підготовки молодших продавців; кіоск для продажу проїзних (дехто дуже хоче «вдосконалити» наш правопис і весь час уставляє в слово проїзний літеру д) квитків.

Прийменник по, звичайно, не чужий нашій мові. Він широко вживаний в інших випадках — з просторовими, часовими, обставинними та об'єктними значеннями: «А під самою водою Верба похилилась; Аж по воді розіслала Зеленії віти» (Т. Шевченко); «По сміху плач наступає» (Номис); «Ну, Трохиме, Ви тепер наш батько, порядкуйте нами по правді» (М. Кропивницький); «Вона припадала до журавля, але набрати води не могла — мабуть, не по ній важіль вчепили» (В. Земляк); «Ні, ти спробуй війни в окопі, сам наковтайся тванюки по горло» (О. Гончар); «Купець викинув їм на прилавок «штуку» кумачу по п'ятаку за аршин» (З. Тулуб); «Найстарші мали вже по тридцять чи й по тридцять два роки» (О. Довженко). Як бачимо, в цього прийменника багаті функціональні можливості. Тож не обмежуймо їх неправильним використанням.

Котра година?

Нормою української літературної мови є порядковий числівник на позначення завершеної години: шоста (деся­та, одинадцята) година. Це традиційна формула, засвід­чена в творах класиків української літератури. А вживання якоїсь лексеми чи певної синтаксичної конструкції в тво­рах видатних майстрів українського слова є підставою для фіксування цих мовних одиниць у словниках і для використання їх у спілкуванні. Тож диктори Українського радіо цілком правильно зробили, прислухавшись до реко­мендації мовознавців і відновивши нормативне українське словосполучення. Правда, багато хто звик до зросійщеного варіанта шість (десять, одинадцять) годин і обстоює його всіма засобами.

Люди, що призвичаїлися до часової формули сім годин (замість сьома година), обстоюють її по-різному. Одні просто заявляють: мені не подобається, так ніхто не каже, так не вживає народ — і квит. На такі категоричні твер­дження можна відповісти, що «народ» не каже й година. Хіба рідко можна почути: «Скільки врем'я? — Двінадцять часов».

То що ж — і слово година викинути з мови? На жаль, велику частину нашого народу дуже довго відлучали від рідної мови. Тепер треба не захоплюватися лексичними та граматичними покручами, а поширювати мовні норми на всіх щаблях українського суспільства.

Інші опонують цілими «науковими розвідками», нама­гаючись довести недоцільність «нововведення». Скажімо, кандидат технічних наук О. Кравчук та доктор фізико-математичних наук В. Пилипенко в листі, надісланому до кількох інстанцій, зокрема пишуть: «Таке нововведення суперечить загальноприйнятим нормам української мови. Щоб довести це, нагадаємо, що в українській мові давно існує чітка і стабільна система правил для словесного опису різних кількісних величин. Ця система уніфікована і єдина, тобто призначена для означення кількості предметів, явищ, понять найрізноманітнішої суті і характеру — для опису кількості овець і слонів, молекул і галактик, тонн і літрів, секунд і століть, пісень і віршів, школярів і вчених. Ця система досить досконала, вона збігається з системами, прийнятими в найбільш поширених європейських мовах, і повністю відповідає міжнародним стандартам обчислен­ня».

Насамперед, це не нововведення, а освячена традицією літературного вжитку формула: «О шостій (не в шість!) годині сідали гості за довгий стіл обідати» (Панас Мир­ний); «Приїхав яхтою... коло третьої (не коло трьох!) години вдень» (М. Коцюбинський); «О сьомій (не в сім!) рано я вже над Черемошем» (Г. Хоткевич); «Сідає до фортеп'яно щовечора о десятій (не в десять!) і грає до дванадцятої (не до дванадцяти!) (Ю. Смолич); «Близько другої (не близько двох!) години ночі всі заводи й установи міста були в бойовій готовності» (В. Кучер); «Пробило шосту (не шість!), коли Кравчинський відклав останню сторінку» (М. Олійник); «Обідня перерва з другої до третьої (не з двох до трьох!)», — рекомендує Словник української мови (т. 10, с. 249). Ілюстрації з творів письменників, що репрезентують різні місцевості України та різні історичні періоди, свідчать, що конструкція з порядковим числівником усталена й загальноукраїнська. Їй завжди віддавали й віддають перевагу митці рідного слова.

Повернення до традиційної формули називання завер­шеної години відбулося під гаслом відродження україн­ської мови. А логічні підстави для цього такі. Ми запитуємо котра година? (а не скільки годин?) і відповідаємо шоста (сьома, дев'ята і т. ін.). Запитуємо о котрій годині? (а не в скільки годин?) — відповідаємо о першій (о восьмій, о десятій). Тобто форма порядкового числівника в запитанні узгоджується з формою порядкового числівника у від­повіді.

Треба зазначити, що в літературній мові існує дві форми називання часу. Офіційно-діловий варіант 8.25 (20.25) — восьма (двадцята) година, двадцять п'ять хвилин; 8.40 (20.40) — восьма (двадцята) година, сорок хвилин. Варіант, властивий художньому й розмовному мовленню: 8.25 і 20.25 — в обох випадках кажемо двадцять п'ять хвилин на дев'яту, 8.40 і 20.40 — в обох випадках за двадцять хвилин — дев'ята.

Нарешті, твердження про міжнародні стандарти занад­то категоричне. Наприклад, у польській мові на позначен­ня завершеної години також використовують порядковий числівник godzina szósta, godzina dwunasta. Міжнародні стандарти в кожній мові застосовувані лише до тієї межі, за якою починається порушення законів розвитку мови. Скажімо, в багатьох мовах кажуть тридцять п'ять, шістдесят вісім, а німці натомість мають п'ять і тридцять, вісім і шістдесят; більшість європейців числа 70 і 80 називають сімдесят, вісімдесят, а французи — відповідно шістдесят і десять, чотири по двадцять. І жоден міжна­родний стандарт тут ні німцям, ні французам не указ. Як у кожного монастиря свій статут, так і в кожної мови свої закони.