Просвітитель чи просвітник?

Сучасна українська літературна мова досить рідко використовує старослов'янський суфікс -тель, наявний у словах учитель, засідатель та в деяких інших. Особливо помітна тенденція до заміни його власними наростками в зіставленні з російською мовою (яка зазнала далеко більшого впливу старослов'янської, ніж українська): писатель — письменник, читатель — читач, свидетель — свідок. Підтримуючи цю тенденцію, укладачі тритомного «Російсько-українського словника», що вийшов 1968 року, при перекладі російських слів просветитель, просветительница, просветительный, просветительство на перше місце поставили українські відповідники з суфіксами -н, -ник. Використовували такі утворення й класики україн­ського письменства: «Молодий лікар, вірний своїй ідеї, мав розгорнути свою лікарську та просвітню практику» (М. Коцюбинський). Період бурхливого розвитку науки й культури в Західній Європі XVII—XVIII століть одинадцятитомний «Словник української мови» (т. 8, с. 278) подає як Вік просвітництва. Проте на сторінках преси, в теле- й радіопередачах і в окремих творах письменників досі чо­мусь віддають перевагу словам із суфіксом -тель: просвітитель, просвітительство й под., нехтуючи закономірні українські відповідники просвітник, просвітниця, просвіт­ній, просвітницький, просвітництво.

Рублевий, а не рубльовий

Грошову одиницю колишнього Радянського Союзу в одних союзних республіках перекладали мовами корінних націй (укр. карбованець, узб. сум, каз. сом), а в інших уживали російської назви, пристосованої до фонетико-морфологічних особливостей місцевої мови (бр. рубель, молд. рублэ, ест. rubla). Коли той союз розпався, нові незалежні держави запровадили національні валюти, а Росія успадкувала рубль. Ми вживаємо назву російської грошової одиниці, як і годиться, без перекладу, але виник­ла проблема при утворенні прикметника. Багато газет та інших видань використовують російську форму рублёвий, відтворюючи її засобами української графіки — рубльовий. Але це суперечить нормам української мови, за якими прикметники такого зразка мають наголошений наросток -ев, а не -ьов: кришталь —кришталевий, мигдаль —мигда­левий, перкаль — перкалевий, квасоля — квасолевий (поряд із квасоляний), сталь — сталевий, тополя — тополевий (також тополиний). Напр.: «Мерехтіла кришталева пиш­ність люстр» (М. Стельмах); «Його очі блищали кришта­левими перлинами сліз» (О. Досвітній); «Дуже шкодить бобовим квасолевий зерноїд» (журн.). Отже, єдино можлива форма прикметника в українській мові — рублевий: рублева зона, рублева готівка, рублева маса тощо.

Свідоцтво і свідчення

Звукова близькість цих слів призводить до того, що їх помилково вживають одне замість одного. «Дільничому (треба дільничному. — О. П.) інспекторові не пощастило знайти переконливих свідоцтв про високу культуру батьків підлітка», — читаємо в одній із газет. Тут доречне слово свідчення, бо йдеться про факт, річ, обставину, які підтвер­джують щось. А свідоцтво, тобто офіційний документ, треба вживати в такому контексті: «Одержавши свідоцтво про закінчення школи, вона серйозно задумалась над тим, як їй бути далі» (Ю. Збанацький).