Випадні звуки

Багато іменників в українській мові мають випадні звуки (тобто звуки о, е, які зникають при відмінюванні): садок — садка, сон — сну, день — дня, молебень (саме молебень, бо в деяких українських газетах на російський кшталт пишуть молебен) — молебня, шершень — шершня, Бурячок — Бурячка, Турець — Турця, Шершень — Шершня. Притаманна українським загальним власним назвам, ця особливість, як правило, не поширюється на запозичені слова: брелок — брелока, бюлетень — бюлетеня. Часом мовці помилково вимовляють брелок — брелка, бюлетень — бюлетня (в останньому слові до того ж ставлять не­правильний наголос на першому складі — бюлетень).

Чергування о, е з і

Характерною фонетичною рисою української мови є ікання, тобто вимова і на місці о та е в закритих складах; причому у відкритих зберігаються давні звуки о й е. Як відомо, закритий склад закінчується на приголосний звук, а відкритий — на голосний. Правило це, за нечисленними винятками, поширюється на всі українські слова: сіль — солі, піч — печі, віл — вола, кінь — коня, Чорновіл — Чорновола, Білокінь — Білоконя, гори — гір, села — сіл, а також на глибоко засвоєні нашою мовою запозичення: колір — кольору, папір — паперу, Антін — Антона, Прокіп — Прокопа, Сидір — Сидора. Новіша лексика іншомовного походження вживається без такого чергування: балкон, футбол, телефон, кіоскер, режисер і под.

При творенні нових українських слів треба орієнту­ватися не на згадані нечисленні винятки, а на правило. Порівняно нові, але вже широко використовувані лексеми кросівки (від крос), вітрівка (од вітер) виникли за зразком криївка, мандрівка, щедрівка. У деяких газетах замість нор­мативних форм вітрівка, кросівки вживають суржикових вітровка, кросовки.

«Зачаровує співучою східною говіркою, але вже пе­ресипаною суржиком, мов пшениця кукілем», — читаємо в одній із газет про матір славетного композитора й співака. В іменника чоловічого роду кукіль (що є назвою бур'яну родини гвоздикових) при відмінюванні відбува­ється чергування і з о: кукіль — куколю — куколем і т. д. Напр.: «Будь сіячем, і хай життя твоє // Насущний хліб, а не кукіль дає» (Л. Забашта); «Як вона любить тепер оте жито, ті блаватки та цвітки куколю, що де-де блискають, мов сині та рожеві зірки серед лісу золотистих стебел!» (І. Франко).

Запорізька (не Запорозька) Січ

Багатьох цікавить питання, як правильно писати — Запорозька Січ чи Запорізька Січ. В останні роки на сто­рінках преси, в художній літературі почали розмежовувати два поняття, позначаючи це розмежування на письмі: запорозький уживають тоді, коли йдеться про добу Ко­заччини, а запорізький застосовують у назвах, пов'язаних із нашою сучасністю. Таке розрізнення видається штуч­ним. Мовознавці давно навели достатню кількість доказів на користь форми з і. Основний аргумент тих, хто обстоює варіант Запорозька Січ, полягає в тому, що «Січ була за порогами». Цілком правильно. Але ж в однині буде поріг, наприклад Кодацький. Візьмемо інші випадки. Слово роздоріжжя походить від дорога. У закритому складі пи­шемо й вимовляємо і, у відкритому о. У топонімі Тернопіль друга частина пов'язана зі словом поле, то що ж — будемо писати Тернополь? Вийде, нібито наша мова роз­вивається в зворотному напрямку.

Звук і в українській мові вельми поширений. Уживаємо його на місці звука, що позначався колись літерою «ять»: віра, дід, ліс (пор. рос. вера, дед, лес, п. wiara, dziad, las); у закритих складах на місці о, е: сніп — снопа, поріг — порога, дороги — доріг, піч — печі, Київ — Києва. Перехід о, е в і розпочався в X столітті і завершився в XIII столітті. Цей процес відбувався рівнобіжно з занепадом зредукованих голосних ъ й ь. Тож на час заснування Січі за порогами ікання вже стало нормою живого мовлення. Але на письмі ще довго діяли норми староукраїнської мови, де такі фонетичні зміни не позначалися. Не відбивали всіх фонетичних змін і літописи, де бачимо написання Кыєвъ, Києвъ, Кієвъ, Львовъ, Черниговъ. Але ж звемо їх тепер Київ, Львів, Чернігів.

У XIX столітті застосовували традиційний правопис, за яким писали стôлъ, пѣсня, а вимовляли стіл, пісня Наприклад, «Гомôнъ, гомôнъ по дубровѣ» (Українські пісні видані М. Максимовичем. К., 1962. Фотокопія з видання 1827 р., с. 6). Пантелеймон Куліш запровадив фонетичний правопис, яким ми користуємося й тепер (однак той правопис довго пробивав собі шлях, поки не запанував на всій етнографічній території України). Форма Запорозька Січ підтримувалася не лише тим, що більшість історичних праць українські вчені мусили писати, на жаль, іншими мовами, а й тенденцією наближати вимову й написання до російської мови. Отож і сталося так, що в нас козацький полковник Максим Кривоніс, а ініціатор стахановських методів на залізничному транспорті Петро Кривонос, Люд­мила Старицька-Черняхівська, а радянський генерал Іван Черняховський, хоч усі вони —діти української землі.

Тритомний «Російсько-український словник», що вий­шов 1968 року, готувався за часів хрущовської відлиги, звідти повикидали багато нав'язаних раніше росіянізмів. Тому там є лише одна нормативна форма Запорізька Січ (т. З, с. 270). Так само в УРЕ, яку редагував видатний український поет Микола Бажан (т. 5, с. 181—186). Отож як свою прадавню столицю ми звемо Київ у всіх випадках, так само й Козацьку Республіку маємо називати Запорізька Січ — відповідно до законів нашої милозвучної мови.

Найпоширеніші помилки фонетичного плану

Правильно Неправильно

балет балєт

Ганс Ханс

Гельмуг Хельмут

Гофман Хофман

Гете Гьоте

Запорізька Січ Запорозька Січ

Йоганнесбург Йоханнесбург

Кельн Кьольн

лекція лєкція

Лета Лєта

марихуана маріхуана

нігілізм ніґілізм

проблема проблєма

телеграма телеґрама

Челенджер Челєнджер