Натхнений, недоторканий, нездійснений і натхненний, недоторканний, нездійсненний

В українській мові семантично розрізняються близькозвучні дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн). Вони мають відмінності й у наголошуванні: нездійснений — нездійсненний, неоцінений — неоціненний, недоторканий — недоторканний, хоч не завжди: натхнений — натхненний. Натхнений — той, що дістав натхнення від когось (чогось), а натхненний — сповнений натхнення; нездійснений — який не здійснився з певних причин, а нездійсненний — який не може здійснитися ніколи; недо­торканий — якого ніхто не торкався, не чіпав, а недотор­канний — той, якого не можна торкатися, який охоро­няється законом від чиїхось посягань. Напр.: «Натхнений чарівною поезією Тараса Шевченка, прекрасні романси й хори створив основоположник української класичної музики Микола Лисенко» (журн.); «Серед тих чорних хмар, як білий невинний голуб, здіймалась у височінь постать натхненного проповідника» (М. Коцюбинський); «Настрій зневіри в собі, образи за нездійснені надії не покидав його» (А. Головко); «Знав Жолкевський, що справа ця важка, майже нездійсненна» (З. Тулуб); «Який він є важкий та дужий, який він недоторканий та цнотливий, і як та не­займаність зводить її з ума» (О. Ільченко); «Вартовий є особа недоторканна» (І. Багмут); «Історія — це святая святих народу, недоторканна для злодійських рук» (О. Довженко).

Отже, в Акті проголошення незалежності України треба було написати: «Територія України є неподільною й недо­торканною», а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності, а по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

Оаза і оазис

У грецькій мові з її двома літературними традиціями багато слів існує в двох формах: krise, krisis; oase, oasis; these, thesis. Російська мова віддає перевагу утворенням на -ис (кризис, оазис, тезис), а в українській краще прищепилися варіанти з -а: криза, кризовий, теза, тезовий. Щодо слів оаза й оазис, то в красному письменстві вживаніше перше: «Високі стрункі пальми росли під палючим сонцем. То була оаза серед пісків пустелі» (журн.); «Тепер Кирило ходив уже не сам — панна Устя знала чудові куточки, оази квіток» (М. Коцюбинський). У пресі використовують оби­два слова. Але з огляду на поширенішу в нашій мові модель (криза, теза) слово оаза має стати основним у всіх функ­ціональних стилях.

Особа і лице

В одній із радіопередач на юридичну тему було заявле­но: «Він має статус юридичного лиця». Російському слову лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати й казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи».

Особовий і особистий

Ще одна нечітко розрізнювана паронімічна група — прикметники особовий та особистий. Особовий — стосовно до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий раху­нок. Особистий — властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, проте словосполучення мають різне значення: особова справа — сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. «Це моя особиста справа» кажуть тоді, коли хочуть завважити, що той чи той крок або вчинок людини нікого, крім неї, не обходить.