Модуль 2. Повоєнна література Лекція 1. Літературний процес 30−40 рр. Хх століття План

1. Теорія безконфліктності

2. Морально-етичні погляди

3. Повоєнне покоління письменників

1. Теорія безконфліктності

Друга світова війна позначилася піднесенням понівеченої, але повністю не знищеної національної свідомості і в деяких творах радянських письменників. У повоєнні роки в критичних статях поширення набула сумнозвісна теорія безконфліктності, за якою літературі дозволялося аналізувати лише боротьбу добра з іще ліпшим добром і таврувалися будь-які прояви очорнительства “світлої радянської дійсності”. Передусім художнє освоєння сучасності в багатьох прозових і драматичних творах було позначене невиявленістю дослідницького начала, схематизмом. Літературний простір заповнювався знебарвленою імітаційною літературою з надуманими конфліктами.

2. Морально-етичні погляди

Літературній критиці була відведена роль ідеологічного цензора, вироки якого часто бували нещадними. Спрощені соціологічні трактування стосувалися не лише сучасної літератури, а й класичної спадщини. В академічному літературознавстві об’єктивний історизм був витіснений вульгарним соціологізмом, різного роду фальсифікаціями й перекрученнями. Впродовж 30-50-х років європейська мистецька інтелігенція “перехворіла” фройдівським психоаналізомом, феноменологією Е.Гуссерля, екзистенціалізмом Ж.-П.Сартра, багатьма іншими філософськими, естетичними теоріями й концепціями, українська культура мала орієнтуватися на марксизм як на “єдино вірне” вчення, що здатне відповісти на всі проблеми.

3. Повоєнне покоління письменників

- поети (старшої генерації – М.Рильський, П.Тичина, М.Бажан, В.Сосюра; молодше покоління – А.Малишко, О.Підсуха, Л.Первомайський, П.Воронько, І.Нехода, М.Упеник, Т.Масенко, П.Дорошко, Д.Білоус, Р.Братунь, В.Бровченко, М.Гірник, Ю.Гойда, С.Голованівський, З.Гончарук, В.Колодій, Г.Кривда, С.Крижанівський, В.Лагода, М.Рудь, Н.Тихий);

- прозаїки (М.Стельмах, О.Гончар, П.Загребельний, Ю.Яновський, Ю.Смолич, Л.Первомайський, О.Довженко, І.Вільде, П.Панч, А.Головко, О.Кундзіч, О.Копиленко, С.Скляренко, Л.Смілянський, А.Шиян, І.Ле, І.Сенченко, Н.Рибак, Ю.Шовкопляс, І.Багмут);

- драматургія (О.Корнійчук, І.Кочерга);

- сатира і гумор (О.Вишня, С.Воскрекасенко, В.Іванович, С.Олійник, А.Косматенко, П.Ключина).

Лекція 2. Своєрідність літературного доробку План

1. Жанрова специфіка

2. Тематика та образи літератури 40-50-х років

Перша половина 40-х років:

• публіцистика (нариси, статті, репортажі, портретні зарисовки) – на передній план виступало слово звернене до читача й слухача, призначене для масового сприймання, пройняте інвективним пафосом, важливістю якого було розкрити духовну й соціальну сутність людини на війні, витоки її героїчних вчинків, де рушійною силою були емоції;

• поезія (агітаційна поезія, цикли, поеми, вірш-пісня, балада, елегія, звернення, листи, присяги, посвяти) – публіцистичний голос, інвективно безадресний, розосереджений у своєму миролюбному воланні, етично-розгублений;

• проза (оповідання, новели) – головна мета унаочнити думки й почуття тисяч людей, тотожна із закличною виховною місією, де у формі розгорнутих листів, невеличких сценок із сімейного життя чи громадського життя передовсім відбувалося прагнення виразити почуття болю за спаплюжену нападниками рідну землю й всезагальне бажання її визволення;

• драматургія – розглядали свого часу за тематико-обставинним принципом, залежно від того, де відбувалася дія: на фронті, в тилу, на тимчасово окупованій території, тому цей „принцип” нічого не додає до розуміння естетичної вартості п’єс (представлена самотньо п’єсою О.Корнійчука “Фронт”);

• сатира і гумор (у ліриці – марш, лозунг, памфлет, викривальне посланіє, частівка; у прозі – невеличкі фейлетони, іронічні діалоги, усмішки-мініатюри, анекдоти) – шукає свій тон, свої барви та образи, які б успішно слугували викриттю ворога

Друга половина 40-х й 50-ті роки:

• поезія (поема, сюжетний вірш, балада) – відбувається тематично-проблемне, жанрово-стильове збагачення художньої творчості, зміцнюються психологічні та епічні основи, почасти ширшає масштаб узагальнень, стає різноманітною жанрова та стильова палітра, на якій тепер з’являються народнопісенні, символічні барви;

• проза (роман-епопея, оповідання, повісті, кіноповісті, нариси) – зосереджувалася на народному монументалізмі, тобто народне, масове поглинало індивідуально-людське, розглядалася тема “людина і народ” глибше, але помітна описовість, загальний пафос, слабкість аналітичного й синтезуючого начал, відтворення широкої панорами життя, руху, часу, з іншої сторони, звертала увагу на взірці героїзму простих людей;

• драматургія – процес розвитку спрямовувався керівними постановами партії, котра намагалася регулювати ситуацію, основним критерієм була тематика, де зображувалось, “оспівувалось”, “звеличувалось”, а насправді – ідеалізувалося й спотворювалося мирне будівництво, в інших – тривала розробка воєнної тематики, при цьому драматурги загалом спиралися на вже вироблені кліше, не даючи помітних художніх відкриттів;

• сатира і гумор (у ліриці – сатирична і гумористична поезія, байка, віршований фейлетон, сатиричний вірш-послання, віршована мініатюра, пародія, шарж, епіграма; у прозі – алегоричне оповідання, гуморески, гумористичні оповідання, документальні фейлетони, фейлетони-послання, памфлети) – давалися взнаки брак художньої майстерності та художньої гостроти в змалюванні негативного, здрібнення об’єктів висміювання й пом’якшення критичного пафосу.