5. Літературна дискусія

1925-1928 роках відбулася полеміка в літературних колах (літературна дискусія), що порушила важливі питання, які стосувалися не лише українського письменства, а й долі нації, під час неї поширюється ідеологічний пресинг із боку влади, який цілком переводить літературну дискусію в політичну площину, позбавляючи її будь-якого сенсу. Основні мистецькі й організаційні позиції ВАПЛІТЕ обґрунтував М.Хвильовий у своїх памфлетах та статтях (“Камо грядеши”, “Думки проти течії”, “Апологети писаризму” та ін.).

6. Стильова різноманітність

У літературі 20-х років виразно окреслюється уявлення про елітарний та пролеткультівський осередки національного стилю.

Елітарний осередок – найпослідовніше виявлений у творчій діяльності “неокласиків”, що тяжіли своїми думками й творчістю до вічного й невмирущого і цим зміцнювали давню традицію українського духовного аристократизму, долучали українську літературу до скарбниць європейської класики, засвоювали кращі зразки класичної й світової літератури.

Пролеткультівський осередок – лівацький рух, що заперечував класичну спадщину, проповідував створення “лабораторним шляхом” такої собі “чистої пролетарської культури”, яка відповідала б такій же лабораторно чистій “пролетарській психіці” (їх адептами були здебільшого російські літератори; і пролеткультівській журнал “Зори грядущего”, що виходив російською мовою).

Символістський осередок – принципово відсторонювалися од революційної стихії, сповідували вищість особистості над загалом, плекали ідеал загальнолюдської краси (згодом в його надрах виокремиться футуризм).

Революційно романтичний осередок – модифікація неоромантизму, але його варто розглядати не як літературний стиль, а певне світопочування, включав в себе прийоми: імпресіонізму, “червоного” символізму, імажинізму, експресіонізму, філософський символізм, музичний “кларнетизм”, „духовний” романтизм, “вітаїзм”, фантазійний експресіонізм.

7. Представники “Розстріляного відродження”

- поети (П.Тичина, М.Рильський, В.Еллан-Блакитний, В.Сосюра, В.Чумак, Є.Плужник, М.Семенко, В.Поліщук, М.Йогансен, М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен, В.Свідзінський, М.Бажан тощо);

- прозаїки ( М.Хвильовий, Г.Косинка, А.Головко, О.Досвітній, П.Панч, Д.Бузько, О.Копиленко, О.Слісаренко, І.Сенченко, Ю.Яновський, В.Вражливий, Гео Шкурупій, Б.Антоненко-Давидович, А.Любченко, М.Яловий, Б.Тенета, П.Капельгородский, С.Тудор, В.Гжицький, В.Домонтович, З.Тулуб тощо);

- драматурги (С.Черкасенко, І.Кочерга, Я.Мамонтов, М.Ірчан, М.Куліш, І.Дніпровський, К.Буревій, І.Микитенко тощо).

Лекція 3. Жанрово-стильове розмаїття План

1. Процес творчих пошуків у прозі

2. Поетичних напрямів та естетичних теорій у поезії

3. Формування нового українського театру

1. Процес творчих пошуків у прозі

У прозі 20-х років починається процес творчих пошуків, вироблення нових форм епічної оповіді. Все частіше йде мова про необхідність оновлення традиційної форми роману, що виявилося у прагненні митців писати модерні твори. Прозаїка такого типу стала помітним явищем в українській літературі 20-х років, але ще й досі залишається невивченою сторінкою.

Проза зазначеного періоду стрімко рухалась від малих епічних жанрів до місткого роману:

- популярними жанрами стають нарис (М.Йогансен, О.Мар’ямов), фейлетон (О.Вишня, згодом Ю.Гедзь);

- продовжувала розвиватися новелістика (М.Хвильовий, Г.Косинка, О.Копиленко, А.Головко), що відрізнялася емоційно розхристаною стилістикою;

- визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість, жанрова палітра якої збагатилася мотивами політичного детективу та політичної сатири (Ю.Смолич), світового революційного пригодництва (О.Досвітній), історичного біографізму (С.Васильченко) та історичного детективу (В.Таль, М.Горбань), експериментальними формальними структурами (О.Слісаренко, М.Йогансен), тонким психологізмом відзначаються повісті Б.Антоненка-Давидовича;

- з кінця 20-х рр. провідне місце в українській прозі належить романові (практично водночас з’являються “Недуга” Є.Плужника, “Дівчина з ведмедиком” В.Домонтовича, “Місто” В.Підмогильного, “Фальшива Мельпомена” Ю,Смолича, “Двері в день” Г.Шкурупія, “Без ґрунту” Г.Епіка , “Де-факто” О.Кундзіча, “Майстер корабля” Ю.Яновського), який збагатився внутрішньо жанровими модифікаціями: соціально-побутовий роман (А.Головко), проблемно-психологічний роман (В.Підмогильний, Є.Плужник, О.Копиленко), роман історико-революційний з елементами пригодництва (О. Досвітній), історичний (С.Божко), сатиричний (Л.Скрипник, Ю.Смолич, Д.Бузько), науково-фантастичний (Ю.Смолич), пригодницький (О.Слісаренко, Г.Шкурупій, В.Ярошенко).