2. Здобутки української культури за часів правління Микити Хрущова

Проблема “шістдесятницва” виходить далеко за межі власне українського творчого відродження. В усьому світі в кінці 50-х – першій половині 60-х років простежується дивовижна закономірність появи цілої когорти поетів, прозаїків, драматургів, художників, композиторів, співаків, до того ж, яскравих світил не тільки у сфері мистецтва, а й у пласті точних наук: фізики, хімії, кібернетики, медицини. Якби дожив до цього часу В.Вернадський, то, мабуть, вказав на збурення ноосфери, яка висіяла на голови людства ідеї несподіваних відкриттів, що зримо витали і явно прагнули якнайшвидшого втілення у життя.

Всі суспільно-політичні зрушення щасливо збіглися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще недавно нерозщепленого атома, більше того – розшифрувала б навіть генетичний код, що вказує на крутозламні 60-ті роки:

- на цей період припадає становлення українського поетичного кінематографа (“Тіні забутих предків” С.Параджанова, “Ніч на Івана Купала”, “Білий птах з чорною ознакою” Ю.Іллєнка, “Камінний хрест” Л.Осики, “Вавілон-ХХ” І.Миколайчука та ін.), традиції О.Довженка, І.Савченка, І.Кавалерідзе розвивають Т.Левчук, В.Денисенко, Г.Кохан та ін., у жанрі комедійного кіно В.Іванов знімає фільм “За двома зайцями”;

- в українській музиці поряд із композиторами, які розвивають класичні традиції (Л.Ревуцький, П.Козицький, Г.Верьовка, М.Колесса, А.Кос-Анатольський, А.Штогаренко, Г.Майборода, П.Майборода, К.Данькевич, Ю.Мейтус, В.Кирейко, М.Вериківський та ін.), плідно працюють носії нових музичних ідей (В.Сильвестров, Л.Грабовський, В.Губа, Є.Станкович, В.Загорцев, М.Скорик, Леся Дичко та ін.), значних змін зазнає естрадна музика (творчість О.Білаша, В.Івасюка, М.Скорика та ін.), здобуває широку популярність майстерність оперних співаків (Б.Гмиря, Лариса Руденко, Д.Гнатюк, Ю.Гуляєв, Белла Руденко,А.Мокренко, А.Солов’яненко, А.Кочерга, Діана Петриненко, Євгенія Мірошниченко та ін.), драматичних акторів (Г.Юра, Д.Мілютенко, Наталія Ужвій та ін.), естрадних виконавців (Софія Ротару, В.Зінкевич, Н.Яремчук та ін.), творчих колективів (“Смерічка”, “Кобза”, “Світязь” та ін.), дедалі помітніше про себе заявляє сучасна українська пісня (поети-пісняри М.Ткач, М.Сингаївський, В.Крищенко, С.Пушик);

- на злам стереотипів епохи сталінізму, починаючи з 60-х років, працює образотворче мистецтво, яке в багатьох своїх жанрах розвиває найрізноманітніші тенденції: від реалістичної школи до найлівіших авангардних спрямувань (М.Дерегус, М.Глущенко, М.Божій, Й.Бошкай, В.Кушнір, О.Шовкуненко, С.Шишко, В.Патик, В.Касіян, Г.Якутович, О.Губарєв, І.Їжакевич, А.Петрицький, Т.Яблонська, І.Філонов, А.Базилевич та ін.).

3. Світоглядні засади

Попри ідеологічну неодностайність шістдесятників, попри помітну сьогодні еволюцію поглядів багатьох із них від своєрідного націонал-комунізму до свідомої державницької позиції, можна віднайти визначальні, спільні практично для всіх представників цієї генерації ідеї, яким вони були вірні завжди. Саме ці зерна єдності становлять засади їх світогляду – системи поглядів на життя, природу, суспільство, в якій скристалізований досвід осмислення власного буття у світі.

Кредо шістдесятників – це кредо бунтівної людини, яка повстала проти гніту, а відтак не може мислити за канонами гнобителя. Бо ж усі революції – у тім числі й духовна революція шістдесятників – починаються з вільнодумства, непідлеглості і мислення.

Дух свободи і свобода духу – ось те, що створило шістдесятників. Відтак наріжним каменем став духовний лібералізм (фран. – вільний) – культ свободи в усіх її виявах: свободи совісті, свободи мислення, свободи особи, свободи нації. Свобода духу – це передусім гідність людського “Я”, а українське відродження почалося з усвідомлення самоцінності людської особистості, її громадської ваги та громадського обов’язку. Так виріс гуманізм шістдесятників.

Два крила гуманізації літератури 60-х як повного розквіту людської сутності – інтелектуалізм та естетизм. Пробуджена муза спиралася на звільнений розум та реабілітовану красу.

Шістдесятники поглянули на світ не оком стороннього, незацікавленого спостерігача, а осмисленим, пильним зором стривоженого співучасника цілого буття. Вони подумки подорожували у своїй творчості різними епохами й країнами, шукаючи там насамперед сучасності й Батьківщини, зрештою – шукаючи себе. Невтолена жага пізнання, яка сформувала інтелектуалізм цього покоління письменників, відбилася не тільки в піднесенні загального пізнавально-філософського рівня, але й у розширенні його проблемно-тематичних горизонтів. Природа й історія, Вітчизна й народ, село і місто, космос і людина у всьому багатстві її проявів – суспільне життя, моральність, кохання, творчість – ось смислові домінанти шістдесятництва.

У своїх естетичних поглядах шістдесятники сповідували не голі, логізовані ідеї у літературі, а гармонію думки й почуття, явлену у слові, – мистецьку красу. Розуміння естетичної самоцінності слова, відчування слова як тяглості духу – один із найважливіших їх здобутків. Література поверталася до себе самої після тривалої дискримінації її питомої, власне мистецької, природи. Естетизм шістдесятників поєднував ідеали Краси, виражені в образі, і етично вивірений ідеал Правди.

“Ренесансний антропоцентризм” шістдесятників мав два прояви: з одного боку, духовний аристократизм – культ виняткової особистості, найдовершенішої шляхти духу, виявлений у возвеличенні культуротворчих потуг найвидатніших синів людства – геніальних митців, мислителів, пророків, національних вождів і героїв, а з іншого – духовний демократизм – сакральне ставлення до „простої” людини та духовні скарби світової культури відкривали шістдесятникам правдиву людську велич, випростану на повен зріст, горду й певну своєї всесвітньої значущості.

Гуманізм шістдесятників був космічно-масштабним. Віра в людину й любов до людини втілювалися насамперед у несамовито-щирій любові до України і вірі в непоборну силу її народу. Активний патріотизм, – одна з головних підвалин світогляду генерації. Конденсат духу шістдесятників – рідна мова, історична пам’ять – усе це незаперечні для них цінності. Усвідомлення крізьчасової тяглості національної ідеї та настанови на її життєтворче утвердження спонукали їх виконати обов’язок перед предками, здобувши майбутнє нащадкам.