2. Форми здійснення розрахункових операцій.
Обіг здійснюється в двох формах: готівковій і безготівкової.
Готівку використовують:
для кругообігу товарів і послуг;
для розрахунків, не пов'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій;
для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування;
для оплати цінних паперів і виплат з них доходу;
для платежів населення за комунальні послуги й ін.
Готівково-грошовий оборот включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період часу між населенням і юридичними особами, між фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює центральний (як правило, державний) банк. Він випускає готівку в обіг і вилучає, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.
Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між:
підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, що мають рахунки в кредитних установах;
юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту;
юридичними особами і населенням по виплаті заробітної плати, доходів по цінних паперах;
фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і інших обов'язкових платежів, а також одержанню бюджетних засобів.
Розмір безготівкового обороту залежить від обсягу товарів у країні, рівня цін, а також розміру розподільних і перерозподільних відносин, здійснюваних через фінансову систему. Безготівковий оборот має важливе економічне значення в прискоренні оборотності оборотних коштів, скороченні готівки, зниженні витрат обороту.
В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами НБУ, що діють відповідно до законодавства. Визначено, що розрахунки підприємств усіх форм власності за своїми обов'язками з іншими підприємствами, а також між юридичними особами і фізичними за товарно-матеріальні цінності виробляються, як правило, у безготівковому порядку через установи банку.
Залежності від економічного безготівкового обігу:
за товарними операціями
за фінансовими зобов'язаннями.
До першої групи відносяться безготівкові розрахунки за товари і послуги, до другого – платежі в бюджету (податок на прибуток, податок на додану вартість і інші обов'язкові платежі) і позабюджетні фонди, погашення банківських позичок, сплата відсотків за кредит, розрахунки зі страховими компаніями.
Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існують взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу, готівка змінює форму на рахунки в кредитній установі. Готівка з'являється в клієнта при знятті їх з рахунка в кредитній установі.
Таким чином, готівкові та безготівкові розрахунки утворять загальний грошовий обіг країни, у якому діють єдині гроші одного найменування.
Чітко організована система безготівкових розрахунків має величезне значення в умовах серйозної кризи неплатежів, коли величезна взаємна заборгованість, затримка платежів у якій-небудь одній ланці торкається роботи великого числа суб'єктів, що господарюють, що відбивається на найважливіших показниках їхньої виробничої і комерційної діяльності.
Будь-яке підприємство робить грошові розрахунки і як покупець, і як продавець. Підприємство здійснює також грошові розрахунки з робітниками та службовцями, розраховується з бюджетом і банком. Сукупність усіх грошових платежів складає платіжний оборот.
Безготівкові розрахунки знайшли широке застосування в процесі розвитку банківської системи і мають ряд переваг перед розрахунками з використанням готівки.
Безперебійність розрахунків забезпечують наступні основні принципи організації безготівкових розрахунків:
Усі підприємства й організації зобов'язані зберігати свої засоби на рахунках у банках. У касах підприємств дозволяється залишати лише невеликі суми готівки в межах установлених норм.
Найбільша частина безготівкових розрахунків повинна здійснюватися через банк.
Вимога платежу повинна виставлятися або перед відвантаженням товарів, або слідом за нею, щоб не допускалася затримка платежів. Однак в умовах кризи платежів більшість постачальників висуває вимоги передоплати – попереднього одержання грошей перед відпуском товару.
Платежі здійснюються з рахунків клієнтів у банку лише з їхньої згоди. Ця важлива умова перешкоджає банкові розпоряджатися засобами, що належать органам, що господарюють та відкрили рахунок в даному банку.
Установлено кілька форм розрахунків і видів платежів, що підприємства можуть вибирати за своїм розсудом.
Дотримання цих принципів дозволяє використовувати безготівкові розрахунки як важливий інструмент розвитку ринкової економіки.
Поки розрахунки відбуваються безготівково, тобто гроші списуються з одного рахунка і зараховуються на інший рахунок у банку, у банках осідають грошові кошти, що стають кредитними ресурсами.
Безготівкові розрахунки сприяють зменшенню витрат у вигляді додаткових витрат на печатку, збереження, перевезення, перерахування величезної кількості грошових знаків, що потрібні були б при розрахунках готівкою. У той же час безготівкові розрахунки при чіткій роботі банків дозволяють краще регулювати платіжний оборот і в кінцевому рахунку прискорювати оборотність оборотних коштів і здійснення платежів.
Слід зазначити, що в безготівковому обороті можуть брати участь і гроші, що є особистою власністю громадян і зберігаються у вигляді заощаджень на рахунках банків. Оплата витрат населення безготівковим шляхом може здійснюватися з рахунків по вкладах. Заміщення в цих випадках готівки безготівковими розрахунками також скорочує витрати обігу.
Основа безготівкових розрахунків – міжбанківські розрахунки. В даний час вони будуються на основі системи між філіальних оборотів і розрахунків за кореспондентськими рахунками.
Учасники господарської угоди мають право вибрати будь-яку форму безготівкових розрахунків з обліком конкретних господарських операцій. Уся система розрахунків будується так, щоб створювалися сприятливі умови для здійснення платежів і прискорення кругообігу засобів. Затримка в розрахунках позбавляє постачальників виторгу від реалізації, утрудняє виконання виробничих і господарських задач. При затримці платежів у покупців утвориться кредиторська заборгованість і порушуються найважливіші принципи господарювання.
Формами безготівкових розрахунків є:
платіжні доручення;
платіжні вимоги-доручення;
грошові та розрахункові чеки;
акредитиви;
векселі .
Платіжне доручення - документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.
Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:
за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);
в порядку попередньої оплати;
для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо), на їх рахунки, відкриті в установах банків;
в інших випадках за згодою сторін.
М
3
2
4
1
Рис 1. Механізм розрахунків платіжними дорученнями
Відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) та отримання товару і рахунка-фактури на оплату покупцем.
Оплата товару платіжним дорученням (оформлення доручення і передача його в обслуговуючий банк).
Банк платника надсилає документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника.
Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника і повідомляє його випискою з рахунка.
Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів.День заповнення доручення не враховується.
Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму постачальникові.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів відповідно до встановлених норм і надсилається безпосередньо платникові (рис. 2) .
3
2
1
Рис 2. Схема розрахунків платіжними вимогами-дорученнями
Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає платникові.
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.
Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання.
Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта у день їх надходження.
Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується. Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.
У разі відмови сплатити вимогу-доручення про її мотиви платник повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строки зазначені в договорі.
Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.
При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:
чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чека та підписує його;
чекотримач - підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;
банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими. Термін дії чекової книжки - один рік. За погодженням з установою банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек із чекової книжки пред'являють до виконання в банк чекотримача протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).
Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику (рис. 3.).
9
1
3
6
7
5
4
Р ис 3. Схема розрахунків чеками
Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.
Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками».
Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.
Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек.
Постачальник відвантажує покупцеві товар.
Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із трьома примірниками реєстрів.
Банк чекотримача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасність пред'явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру, інкасує чек до банку-емітента.
Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована.
Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.
Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.
Чек містить такі елементи:
назву «розрахунковий чек»;
назву власника чекової книжки та номер його рахунка;
назви банку емітента і його номер МФО;
ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;
назву чекотримача;
доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму;
призначення платежу;
число, місяць, рік та місце складання чека;
підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання.
У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки.
Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому рахунку «Розрахунки чеками». Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів на аналітичний рахунок «Розрахунки чеками».
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;
надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату.
При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами:
заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;
банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;
бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі бенефіціара і заявника акредитива.
Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітентові заяву.
Види акредитиву наведені на рисунку 4.
Рис. 4. Види акредитивуУ випадку відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами» (рис. 5).
4
8
10
3
9
12
7
5
1
6
7 5 2
Рис 5. Схема розрахунків акредитивами
Між постачальником і платником укладається договір.
Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитива.
Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок «Розрахунки акредитивами».
Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.
Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.
Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.
Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.
Банк бенефіціара надсилає спецзв'язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітента.
Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка «Розрахунки акредитивами».
Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.
Термін дії акредитива в банку-емітенті – 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками.
Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.
Документи, які надходять в банк, є підставою для списання або зарахування коштів на поточні рахунки. Банк обліковує рух грошових коштів клієнта й уся інформація про операції на рахунку зосереджена у відділенні обслуговуючого банку. Останній періодично повідомляє клієнта про стан рахунка, рух коштів і залишки на ньому за допомогою виписки (роздрукованої на принтері або надісланої електронним повідомленням).
Розвиток електронної техніки дозволило широко використовувати безготівкові розрахунки у формі пластикових карток, що містять зашифровану інформацію, що дозволяє їх власникам здійснювати платежі й одержувати готівка.
В електронній системі власник картки прямо зв'язується з емітентом через термінал. Замість підпису на рахунку він уводить за допомогою клавіатури секретну комбінацію цифр, що при правильному наборі санкціонує дебетування його банківського рахунка.
За економічним змістом розрізняють кредитові і дебетові картки.
Кредитові картки зв'язані з відкриттям кредитної лінії в банку, що дає можливість власникові користуватися кредитом при покупках товарів і при одержанні касових позичок.
Дебетові картки призначені для одержання готівки у банківських автоматах або покупки товарів з розрахунком через електронні термінали. Гроші при цьому списуються з рахунка власника картки в банку.
В Україні найбільше поширення одержали дебетові картки. Причому застосовуються картки як міжнародних систем (ВІЗА, Еврокард-Мастеркард, Америкен експрес), так і вітчизняні картки.