4.2. Засновницькі документи та їх підготовка

Які б підприємства (фірми) не створювалися, процедура їх утворення в основному однакова для всіх.

Отже, проектуючи власне підприємство, обравши вид діяльності, визначивши форму організації, можна переходити до наступного етапу — розробки засновницьких документів.

Засновницькі документи юридичних осіб можна поділити на основні і додаткові. Основні документи визначаються зако­нодавством і, звичайно, складаються із статуту та договору.

Додаткові документи встановлюються місцевими органами реєстрації — це різні довідки. Наприклад, довідка про юридичну адресу фірми, виписка банку про формування 30% статутного фонду та ін. Приватне і мале підприємство створюються та функціонують на основі статуту.

Статут є головним і дуже важливим документом у діяльності підприємства. Це так званий паспорт підприємства, який виконує важливу роль — регулює економічні та юридичні відносини всіх працівників підприємства.

Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об'єднань, підприємств та інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. Для тих, що створюватимуть інди­відуальні, приватні фірми на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, а для повного, командитного товариства, товариств з обмеженою, додатковою відпові­дальністю, різних об'єднань підприємств — ше й засновницький договір. Процедура та механізм їх організації мало чим відрізня­ються. Це зовсім не означає можливості та доцільності укладання учасниками бізнесу, то грунтується на колективній власності, статуту або засновницького договору в тих випадках, коли один із документів не є обов'язковим.

Оскільки статут і засновницький договір підприємств, фірм мають самостійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати в тому самому порядку. Вони не повинні текстово дублювати один одного, хоча найпринциповіші положення слід формулювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування підприємства (фірми) та його місцезнаходження; обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку і строків внесення вкладів; розподілу прибутку; формування і повноваження органів управління; умов ліквідації. При суперечливості формулювань перевагу слід надавати положенням засновницького договору, зареєстрованого нарівні зі статутом.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо розмежування змісту засновницького договору та статуту. Разом з тим у Господарському кодексі України визначено обов'язкові ознаки статуту кожного підприємства. Це визначення у статуті шіасника і назви підприємства; його місцезнаходження; предмета і цілей діяльності; органів управління, порядку їх формування й компетенції; повноважень трудового колективу і його виборних органів; органу, шо має право представляти інтереси трудового колективу, порядку утворення майна підприємства; умов реорганізації та ліквідації підприємства. Тож зрозуміло, що докладна фіксація зазначених положень прерогатива статуту. Вони можуть, звичайно, бути і в тексті засновницького договору, але лише у загальній формі. Це загальні положення, що входять до статуту всіх підприємницьких структур. Разом з тим окремі положення до статуту додають при організації комерційних банків (ст. 23 Закону України "Про банки і банківську діяль­ність"), фондової біржі (ст. 34 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"), різних товариств (ст. 4 Закону України "Про господарські товариства") [186].

Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного господарського суб'єкта, що має всі права юридичної особи, про його внутріш­ній механізм управління і самоуправління, режим формування і використання майна підприємств (фірм), розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут — це акт підприємства, що внутрішньо регламентується, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, на відміну від договору, докладніша і, як правило, складається з таких розділів: "Загальні положення", "Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності", "Зовнішньоекономічна діяль­ність", "Права фірми". "Майно фірми", "Фонди фірми", "Виробничо-господарська діяльність", "Управління фірмою та її трудовим колективом". "Організація та оплата праці". "Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків", "Облік, звітність і контроль", "Припинення діяльності фірми (реорга­нізація та ліквідація)".

При складанні статуту потрібно звернути особливу увагу на фірмову назву підприємства та його юридичний статус. Фірмова назва — це візитна картка підприємства. Отже, до вибору назви підприємства, як і до вибору імені дитини, потрібно поставитися з усією серйозністю. Назва підприємства повинна бути такою, що запам'ятовується, не довгою і такою, яка легко вимовляється. Дуже важливо уникати повторення імені вже зареєстрованих фірм. Чужа назва може відіграти злий жарт та принести багато неприємностей у подальшій діяльності.

Назва фірми позначається на бланках кореспонденції, печатках, товарному знаку, рекламі, грошових документах, візитних картках персоналу та керівництва, при реєстрації на фондовій біржі, у банку тошо.

Визначаючи статус підприємства, необхідно в статуті вказати, що "підприємство має свій розрахунковий рахунок у банку, самостійний баланс, печатку, штампи та бланки зі своїм найменуванням і (при необхідності) фірмовий знак".

Такий запис потрібний для подальшого відкриття рахунку у банку та отримання дозволу на виготовлення печатки, штампів, бланків, фірмового знака.

Самостійним та життєво важливим.для діяльності під­приємства є розділ статуту "Цілі та предмет діяльності".

Для нас вже зрозуміло, що мета — це напрямок майбутньої діяльності підприємства, тому вона заслуговує дуже ретельного викладення в статуті. Не починається викладання зі слів "отримання максимального прибутку за рахунок..." Більш недалекоглядну мету важко вигадати. Націленість засновників на прибуток у дійсності заважає зростанню прибутку. Заснов­никам завжди потрібно пам'ятати, що прибуток підприємству приносить тільки його споживач. Тому мета будь-якого під­приємства повинна бути зорієнтована на потреби споживачів, на продукт (товар або послуги). По суті, формуючи концепцію підприємницької діяльності, тим самим визначається ціль діяльності підприємства, яке покликане забезпечити реалізацію обраної концепції.

Визначаючи види діяльності підприємства, потрібно виходити зі складу тих результатів, які роблять підприємство прибутковим на шляху досягнення мети.

Багато початківців-підприємців, прагнучи перехитрити самих себе, у Статуті підприємства перераховують багато видів діяльності. Потрібно собі чітко уяснити, краще добре реалізувати один або кілька взаємопов'язаних видів діяльності, ніж погано займатися багатьма видами діяльності.

Велика кількість предметів діяльності для початківців-бізнесменів — це все одно, що блукати у темному л ici. Відсутність зосередженості на вузькому, але чітко визначеному предметі діяльності є прямим шляхом до неминучого банкрутства. Завжди потрібно пам'ятати, що при необхідності і, головне, готовності вести нову справу її можна легко внести до статуту. Потрібно бути реалістами при описанні предмета діяльності. Кожен додатковий (часто необдуманий, написаний на будь-який випадок) вид людської діяльності збільшує непевність.

На жаль, підприємство приносить не тільки прибуток, а й збитки. Приватне підприємство, як відомо, несе необмежену та індивідуальну відповідальність, але при цьому прибуток не розподіляється.

Інше становище спостерігається при створенні підприємства кількома засновниками. Якщо засновники вклали у створення підприємства рівні частки, то прибутки та витрати повинні розподілятися порівну. Але партнери можуть домовитися інакше. Звичайно, засновники, які вклали велику частку капіталу, мають і велику частку прибутку. Відповідальність засновників визна­чається видом підприємства. Як відомо, відповідальність буває обмежена та необмежена, індивідуальна та солідарна, акціонерна та пайова (дольова). Статут повинен чітко визначати вид відповідальності засновників та учасників.

Однак слід знати, шо прибуток, який отримують від діяльності підприємства, повинен йти не тільки на споживання засновниками. Для нормальної підприємницької діяльності підприємству необхідно створювати відповідні фонди.

Крім того, частка прибутку може розподілятися між робітниками підприємства, які найняті за контрактом або договором. Тому в статуті необхідно визначити процентне відрахування прибутку на ці цілі. У противному випадку, як свідчить практика, рано чи пізно при розподілі прибутку виникають конфліктні ситуації.

Особливої уваги потребує розділ статуту, який визначає склад та компетенцію органів управління підприємством. Тут важливо визначити не тільки склад органів управління, а й їх права та відповідальність. Звичайно вищим органом управління є загальні збори засновників або акціонерів, а виконавчим органом — дирекція. Тому для того, щоб запобігти конфліктним ситуаціям при розподілі влади, потрібно чітко встановити ті рішення, які потребують загального схвалення, та коло питань, вирішення яких перебуває у компетенції дирекції. Дуже важливо в статуті визначити відповідальність директора, за якою наступає звільнення його від посади. Це необхідно зробити для захисту директора від посягань на владу з боку амбіційних засновників, які, використовуючи різні нечесні способи, можуть спровокувати звільнення директора з посади. Практика показує, що такі ситуації виникають дуже часто. Зрозуміло, що така боротьба додаткового прибутку підприємству не приносить.

Особливі вимоги до статуту

Відповідно до Закону України "Про господарські то­вариства", статут акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відпо­відальністю має свої особливості. Ці особливості відображають порядок формування та розміри внесків засновників товариства.

Статут акціонерного товариства, крім указаних вище свідчень, повинен містити відомості про види акцій, які будуть випускатися, їхню номінальну вартість, про співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, які купуються засновниками, про наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій.

У статуті товариства з обмеженою відповідальністю до­датково повинні бути вказані розміри внесків кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними внесків.

Статут товариства з додатковою відповідальністю повинен містити дані про розмір внесків кожного з учасників до статутного фонду, а також митний розмір додаткової майнової відповідальності, кратний внеску кожного засновника. Згідно із законодавством України для довірчих товариств встановлений п'ятикратний розмір.

Статут підприємства, який містить усі необхідні дані, приймається та затверджується загальними зборами засновників. Затверджений статут зшивається нитками з подальшим прокле­юванням місця зшивання та завіряється державним нотаріусом. У такому вигляді статут підприємства у комплекті з іншими документами передається для державної реєстрації.

Засновницький договір

Другим за значенням, а для повного та командитного товариства основним документом є засновницький договір. Його головне призначення полягає у правовому регулюванні відносин засновників підприємства.

Суть засновницького договору полягає в тому, що він є одним з різновидів угоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи. Його зміст — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому основним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Це виявляється і в структурі договору, яка має такі розділи: "Преамбула", "Предмет договору", "Загальні по­ложення договору", "Юридичний статус фірми", "Види діяль­ності", "Статутний фонд і вклади засновників (учасників)", "Права та обов'язки засновників (учасників)", "Управління фірмою", "Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків", "Решта умов", "Відповідальність за порушення договору". "Умови розірвання договору", "Умови та строки набуття договором чинності".

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у форму­ванні майнової бази; умови участі в розподілі прибутків та ризиків; конкретні одно- та двосторонні права й обов'язки учасників; порядок передавання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тощо) та їх комерційне використання; відповідальність партнерів за неналежне ви­конання своїх обов'язків; форс-мажорні обставини (тобто обставини так званої "непоборної сили"), що звільняють учасників від відповідальності у зв'язку з неможливістю виконання взятих на себе зобов'язань; порядок вирішення суперечок між учасниками і право, що застосовується; кон­фіденційність у ході створення і діяльності фірми; строк діяльності.

Крім зазначених, до статуту та засновницького договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.

У деяких випадках в засновницькі документи намагаються включити якомога більше прав, властивих кожній юридичній особі. У цьому немає практичної потреби, оскільки правами, визначеними цивільним законодавством, наділяється кожен суб'єкт господарювання, який є власником завдяки статусу юридичної особи. У засновницьких документах необхідно фіксувати ті особливості правового статусу, які випливають з конкретної організаційно-правової форми або з вимог закону до фіксації тих чи інших положень статуту.

Наприклад, для господарських товариств у найменуванні кожного конкретного підприємства має бути зазначено вид товариства та предмет його діяльності, одночасно забороняється вказувати належність до відповідних міністерств, відомств, громадських об'єднань. В окремих випадках є обмеження мінімального обсягу статутного фонду; для акціонерного товариства —сума еквівалентна 1250 мінімальних заробітних плат (відповідно до ставки на момент його створення); для товариства з обмеженою відповідальністю — 100 мінімальних заробітних плат. Відсутність відповідної інформації може стати причиною відмови у державній реєстрації. Так, для підприємства, що функціонує у формі товариства з обмеженою відповідальністю, така відмова може бути у випадку невизначения порядку внесення змін у засновницькі документи або порядку прийняття рішень органами товариства [186].

Процес укладання засновницьких документів передбачає;

• підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання,

методи організації підприємства;

• попередні переговори з потенційними засновниками

(учасниками) для підприємств з колективною формою власності;

• збирання й узагальнення необхідних матеріалів;

• створення робочої групи для розробки статуту та засновницького договору;

• юридичні та економічні консультації щодо змісту засновницьких документів;

• підготовку і проведення установчих зборів. На установчих зборах розглядають;

• питання створення (заснування) підприємства (фірми),

форми власності та функціонування;

• проекти найменування фірми та її юридичної адреси;

• склад засновників;

• строки розробки засновницьких документів;

• організаційні питання.

Рішення зборів оформляють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення "фірму вважають заснованою. На чергових зборах розглядають та затверджують підготовлені засновницькі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут та засновницький договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом та подають на реєстрацію.

Засновницькі документи — важливий атрибут підпри­ємницького бізнесу, що підтверджують юридичний статус підприємства, тому потребують професійного підходу до укладання. Тому таку роботу, як правило, доручають фахівцям (юристам, економістам). Разом з тим, користуючись ква­ліфікованими довідковими матеріалами, а також ознайомившись з основними положеннями законодавчих актів щодо під­приємницьких структур, можна провести цю роботу самостійно.

Приватне та мале підприємство у склад додаткових до­кументів включає заяву засновника, документ про сплату зборів за державну реєстрацію (квитанцію), можливо, довідку про наявність юридичної адреси.

Товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю зобов'язані підготувати:

• заяву засновників з проханням про реєстрацію;

• угоду засновників про намір створити товариство;

• протокол зборів засновників про затвердження статуту та прийняття засновницького договору;

• довідку банку, яка підтверджує формування 30% статутного фонду і оформляється на ім'я одного із засновниківзадорученням;

• довідку про наявність юридичної адреси. Довідка видається організацією, яка дає згоду на надання юридичної адреси. У випадку відсутності юридичної адреси, як така може бути використана домашня адреса одного із засновників. Якщо підприємство за даною адресою планує здійснювати випуск продукції, то потрібні додаткові узгодження з відповідними відомствами (наприклад, санітарна інспекція, пожежна інспекція та ін.);

- документ про сплату зборів за державну реєстрацію. Акціонерне товариство до вищевказаних документів має

додати:

- повідомлення про наміри створити акціонерне то­вариство:

• відомість підписки або розподілу на акції;

• дозвіл Міністерства фінансів України на емісію акцій;

- протокол зборів засновників, на яких були присутні акціонери, які підписалися більш ніж на 60% акцій.

Повні та командитні товариства до складу додаткових документів включають:

• заяву засновників;

• протокол зборів засновників;

• угоду засновників про наміри створити товариство;

• довідку банку про формування 25% статутного фонду;

• довідку про наявність юридичної адреси;

- документ про сплату зборів за державну реєстрацію. Органи державної реєстрації можуть вимагати подання

додаткових документів, якщо це вимагається для більш чіткого уявлення про умови діяльності організації. Ці вимоги мають бути обгрунтовані. Відсутність необхідних документів, а також відсутність обов'язкових свідчень у засновницьких документах (статуті, договорі) дає право органам державної реєстрації відмовляти у реєстрації організації.