6. Відділ Папоротеподібні.

Викопні і сучасні трав'янисті та деревні рослини, розвиток яких розпочався в девоні (палеозойській ері), заввишки до 25 м. Більшість поширені у тропічних лісах. Наземні, рідше водні рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Він переважно багаторічний. Є корінь, стебло може бути прямостояче, повзуче, витке або у вигляді кореневища зі слабко вираженими міжвузлями. Листки загалом великі перистоскладні, їх ще називають вайями, є листки із суцільною листковою пластинкою (вужачка). У більшості папоротей листки виконують функцію фотосинтезу і спороношення, а в окремих (страусове перо) діляться на стерильні (фотосинтезуючі) та фертильні (спороносні).

Нестатеве розмноження спорами. Спори містяться в спорангіях окремо чи скупченнями (сорусами). Соруси можуть бути захищені спеціальним покривальцем — індузієм. Спори часто мають подвійну чи потрійну оболонку, аналогічну хвощеподібним. У водяних папоротей (сальвінія) спори різні (різноспорові папороті). У решти — однакові (рівноспорові папороті).

П редставники відділу Папоротеподібні: щитник чоловічий, безщитник жіночий, орляк звичайний, сальвінія плаваюча.

Щитник чоловічий Dryopteris fflix-mas (L.) Schott —— багаторічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем та великими двічіперистими листками (до 100 см), сформованими на верхівці кореневища. Соруси округлі, розміщені у 2 ряди знизу листка, вкриті ниркоподібним індузієм.

Сировина: кореневища.

Діючі речовини і використання: фенольні сполуки, антоціани, дубильні речовини, ефірна олія, тритерпеноїди, вуглеводи, вищі жирні кислоти, вищі аліфатичні спирти, ліпіди, флавоноїди, вітаміни групи В, С. Дія: антигельмінтна (проти солітера), болезаспокійлива, ранозагоювальна, бактеріостатична; вживають при безплідді, метеоризмі, невралгії, ревматизмі; зовнішньо —при геморої, тромбофлебіті, абсцесах, виразках, діатезі.

7. Насінні рослини. Відділ Голонасінні.

До голонасінних належать тільки деревні рослини (дерева, кущі або ліани). Розвиток мегаспор і утворення насіння відбувається на споролистках, котрі розміщуються на верхівках гілок у шишках. Насінні зачатки лежать на поверхні мегаспоролистків відкрито, нічим не захищені. Мікроспори утворюються на споролистках, зібраних у стробіли меншого розміру. У стеблах голонасінних рослин відсутня серцевина, а елементи провідної тканини — ситоподібні трубки — мають спрощену будову.

Вегетативне розмноження спостерігається лише в деяких видів голонасінних. Наприклад, сосна гірська, яка зростає у високогір’ї Карпат, досить часто розмножується кореневими паростками.

У сучасній флорі налічується близько 800 видів голонасінних. Відділ включає такі класи: саговникові (близько 100 видів), гінкгові (один вид), хвойні (600 видів) та гнетові (80 видів).

Хвойні — найчисленніша і найпоширеніша група сучасних голонасінних. Хвойні мають здерев’янілі, шкірясті або соковиті шишки. Листки здебільшого голчасті, дрібні, сидячі (ялина), рідко ланцетоподібні (араукарія) чи лускоподібні (туя). Голчасті листки більшості представників називають хвоєю (ялина, сосна та ін.). Серед хвойних є однодомні та дводомні рослини, більшість видів — вічнозелені. Поширені хвойні переважно в північній півкулі; в південній півкулі їх менше.

Представники хвойних: сосна, ялина, модрина, туя, тис.