4. Вищі спорові судинні рослини. Відділ Плауноподібні.

Це типові листостеблові рослини, які мають корінь. Листки дуже дрібні, щільно розміщені на стеблі спірально. Сучасні плауноподібні налічують близько 1200 видів. Зростають на вологих місцях переважно в теплих регіонах планети. Найбільшого розвитку вони досягли в кам’яновугільному періоді палеозойської ери. Тоді це були гігантські дерева. Сучасні ж плауноподібні — переважно трав’янисті, з прямостоячим або лежачим стеблом.

Плаун булавовидний

В егетативне тіло плауноподібних – спорофіт. Спори утворюються на особливих листках — споролистках. Такі листки можуть міститися на стеблі впереміж зі звичайними листками або бути зібраними на верхівках стебел у стробіл — видозмінений вкорочений пагін. Утворюються стробіли в плауноподібних, хвощеподібних та голонасінних. В стробілах споролистки мають інші форму і забарвлення.

У хвойних або мішаних світлих лісах поширений вічнозелений плаун булавовидний. Його гнучке стебло стелиться по землі, а бічні гілки піднімаються вертикально. У стеблах плаунів немає твірної тканини, тому вони не потовщуються. Спори утворюються на верхньому боці споролистків. Споролистки жовті, зібрані у верхівкових стробілах (колосках). Під час дозрівання спор колосок розпушується, і спори легко розносяться вітром. Проростає спора у вологому ґрунті на глибині кількох сантиметрів. Гаметофіт, що утворюється при цьому, називається заростком. Він не спроможний живитися самостійно, тому для свого розвитку потребує симбіозу з певним видом гриба. Грибні клітини постачають йому потрібні органічні речовини. Якщо поруч гриба не буде, заросток не виробить статевих клітин. Розвиток нової рослини від моменту проростання спори до появи спорофіта триває 15—18 років.

Представники відділу Плауноподібні: плаун булавовидний, молодильник озерний, селагінела.

5. Відділ Хвощеподібні.

До цього відділу належать сучасні і вимерлі трав'янисті та деревні рослини з розчленованими на вузли і міжвузля стеблами та з кільчасторозміщеними листками.

Первісні хвощі відомі з девону, розквіту досягли в кам'яновугільному періоді. Більшість — рівноспорові рослини. У циклі розвитку домінує спорофіт. Гаметофіт — заросток — одно- чи двостатеві недовговічні зелені рослини розміром у кілька міліметрів. Органи статевого розмноження — антеридії й архегонії, що розвиваються на заростку. Запліднення відбувається за умови наявності вологого середовища. Із зиготи розвивається нестатеве покоління — спорофіт.

Серед хвощів є гігрофіти і ксерофіти. Кореневища в кілька разів переважають за масою надземну частину, глибоко залягають у ґрунті. Так, хвощ польовий — злісний бур'ян, індикатор кислих ґрунтів.

Представники відділу Хвощеподібні: хвощ польовий, хвощ лісовий, хвощ болотяний.

Хвощ польовий – Equisetum arvense L. — багаторічна трав'яниста рослина 10—15 см заввишки з чорнуватими численними кореневищами (підземними і надземними), на яких часто є круглі борошнисті бульбочки. Пагони двох видів: спороносні з'являються рано навесні, вони негалузисті, 10—20 см заввишки, бурувато-білі, соковиті, з 8—9 зубцями листків на кожному членику стебла, на верхівці — циліндричний спороносний стробіл. Літні пагони жорсткі, г алузисті, які мають 8—9 чорних листочків-зубців з білою смужкою, спрямовані догори. Бічні гілки розміщені кільцями у вузлах стебел.

Сировина: зелені пагони (трава).

Діючі речовини і використання: стероїди, сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, каротиноїди, вуглеводи, фенолкарбонові кислоти, органічні кислоти, вищі жирні кислоти; дія — сечогінна, кровоспинна, ранозагоювальна, антисептична, антидіабетична, антигельмінтна, відхаркувальна, тонізувальна, в'яжуча, протизапаль­на, кардіотична; застосовують при сечокам'яній хворобі, анацидних гастритах, папіломатозі сечового міхура, атеросклерозі судин мозку та серця, ішемічній, гіпертонічній хворобах, туберкульозі легень і шкіри.