
- •План викладення і засвоєння матеріалу
- •Рекомендована література
- •1. Методичні основи наукових досліджень
- •2. Загальнонаукові методи
- •3. Специфічні методи
- •4. Міждисциплінарні методи
- •5. Структурний аналіз в регіональній економіці
- •6. Розрахункове обґрунтування розміщення галузей і виробництв у регіоні
- •7. Регіонально-економічна діагностика
- •Контрольні питання
5. Структурний аналіз в регіональній економіці
Структурний аналіз полягає у виділенні певних структур, що дозволяє вивчати об'єкт з різних сторін. При дослідженні виділяють галузеву, функціональну і територіальну структури.
Галузева структура - склад, сукупність функціональних елементів об'єкту.
Галузеву структуру розраховують:
за вартістю продукції;
за числом зайнятих;
за вартістю основних виробничих фондів.
Функціональна структура - сукупність зв'язків між компонентами цілого; визначає здібність об'єкту до комплексоутворення.
Виділяють:
комплексоутворюючі галузі. Наприклад, вугільна - основа формування господарського комплексу Донбасу.
некомплексоутворюючі галузі.
Територіальна структура - це співвідношення між просторовими структурами господарства; розчленовування системи народного господарства по територіальних вічках (таксонам) – зонам, районам різного рангу, промислових центрах, вузлах. Вона відображує регіональні пропорції, розміщення центрів економічного тяжіння і активності, співвідношення центру і периферії.
Територіально-структурні елементи можуть бути:
простими (галузевими) – галузевий промисловий центр, багатогалузевий промисловий центр.
складно-галузевими (міжгалузевими) - спеціалізований галузевий район, спеціалізована галузева зона.
складно-інтегральні – промисловий вузол, промислова агломерація, багатогалузевий промисловий район.
Територіальна структура дає інформацію про основні риси розміщення продуктивних сил, центри тяжіння суспільного життя, найважливіші дороги економічних зв'язків, мозаїчність різних ареалів.
6. Розрахункове обґрунтування розміщення галузей і виробництв у регіоні
Економічне обґрунтування виробляється на основі різних розрахунків.
1. Виробничо-збутове зонування. Одним з інструментів розміщення продуктивних сил є виділення виробничо-збутових зон - різновид галузевого економічного районування.
Основний метод промислового і сільськогосподарського виробничо-збутового зонування – визначення економічних кордонів рівних виробничо-транспортних витрат по однойменній або взаємозамінній продукції з подальшим коректуванням балансами виробництва і вжитку. Зонування перевезень встановлює найвигідніші зони поширення продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх грузорозділи, а лінії, що сполучають ці пункти, - кордони оптимальних зон поширення продукції. При цьому в конкретних розрахунках окрім витрат виробництва береться до уваги різна вартість перевезення продукції по видах транспорту, ділянках доріг і напрямах (вантажним і порожнім).
Раціональний радіус перевезення продукції Р розраховується за даними приведених витрат на виробництво її одиниці в даних пунктах (районах) П1 і П2 з врахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат 1 ткм при перевезенні продукції в напрямі від першого пункту (району) до другого Т1 і від другого до першого Т2:
(1)
Найбільш просто подібні розрахунки проводяться по продукції добувної промисловості, сільського господарства і один-продуктовим видам продукції оброблювальної промисловості (наприклад, цемент). Результати такого зонування наочно зображаються на картосхемах.
2. Розрахунок ефективності витрат. Ефективність виробництва заздрості від оптимального розміщення підприємств. Окрім виробничих процесів і чинників (продуктивність праці, якість устаткування і ін.). на неї впливають також транспортні витрати, рівень розвитку інфраструктури, щільність населення, географічне розміщення. Ефективність виробництва визначається двома складовими: ефектом виробництва і витратами на його досягнення. Ефект тяжіє до максимально можливому, а витрати до мінімально можливих. Загальна формула ефективності має вигляд:
(2)
де Е - ефективність, Еф - ефект, З - витрати.
Розрізняють ефективність загальну (абсолютну) і порівняльну. Загальна ефективність народногосподарських заходів визначається шляхом відношення отриманого приросту національного доходу до витрачених капіталовкладень. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найбільш вигідного варіанту розміщення об'єкту з всіх тих, що є. Витрати складаються з капіталовкладень Д і поточних витрат З (собівартість продукції). Проте при річному розрахунку складати витрати і капіталовкладення не можна, оскільки капіталовкладення окупаються не за один рік. Для того, щоб привести витрати до річної розмірності, використовується коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е. Він є зворотною величиною терміну окупності Т, тобто Е=1/Т.
Таким чином, Е означає ту частину капітальних вкладень, яка окупається протягом року. Крім того, існує нормативні терміни окупності ТН. У плановій економіці їх розраховувала держава на підставі рівня суспільної продуктивності праці. У ринковій економіці ТН не регламентується, але існує такий середній рівень окупності капіталовкладень, перевищення якого робить витрати неефективними. Відповідно існує і нормативний показник ефективності ЕН. Для різних галузей економіки він неоднаковий. Таким чином, можна вивести загальну формулу витрат:
Зп = С+k·Ен , (3)
де Зп- - витрати приведені; С - собівартість продукції; k - капіталовкладення; ЕН - нормативний показник ефективності.
Ця формула-формула приведених витрат, де всі витрати зведені до річної розмірності. Приведені витрати є складовою частиною при розрахунку порівняльної економічної ефективності. Порівняльна ефективність розраховується при виборі з декількох варіантів такого, де ефект досягав би найменших витрат. Таким чином, якщо варіанти витрат розглядаються відносно території враховуються транспортні витрати Т1. Тоді, Зп=С+k*ЕН+Т1
(4)
Формула приведених витрат часто використовується при аналізі розміщення виробництва.
Можна використовувати ще один так званий змішаний спосіб оцінки ефективності. Він складається з порівняння доходу (об'єму чистої продукції у вартісному вираженні, або прибутку) і приведених витрат на його виробництво.
(5)
де Е - економічна ефективність; Дг - річний дохід підприємства або галузі; С+Ен·К - приведені витрати.
Може бути декілька варіантів. При цьому найбільш ефективними вважають той, який дає можливість отримати найбільший дохід (прибуток) при найменших витратах.
Визначення показників економічної ефективності розміщення виробництва ведеться також з використанням показників рентабельності Р:
або
(6)
Де Ц - ціна; C - собівартість одиниці продукції; К-питомі капітальні вкладення на одиницю продукції; Ф - сума основних виробничих фондів і нормативних оборотних коштів.
Показник рентабельності показує відношення прибули від реалізації продукції до капітальних вкладень або основних фондів. З приведених формул вочевидь, що величина рентабельності залежить не лише від розмірів поточних і одноразових витрат, але і від рівня цін на продукцію.