Центр терморегулювання

У передніх відділах гіпоталамуса розташовані нейрони центру термо­регулювання, через які регулюється процес тепловіддачі.

Передній відділ гіпоталамуса отримує аферентні сигнали від периферійних терморецепторів, порівнює їх з рівнем активності центральних терморецепторів і "заданим значенням" температури

Основним цент­ром, пов'язаним з ефекторами, є ділянка заднього гіпоталамуса. Ці нейро­ни через симпатичні нерви впливають на кровоносні судини, потові залози, інтенсивність метаболізму.

Зазначений центр гіпоталамуса налаштований на "задане значення" температури тіла, яке визначається такою сумарною температурою, за якої механізми тепловіддачі і теплотворення перебува­ють на рівні своєї мінімальної активності.

За такої умови не включаються додаткові механізми, які забезпечують одержання або виділення надлиш­ку тепла. Теплові і холодові рецептори перебувають у найменш збуджено­му стані. Це умова температурного комфорту, для відчуття якого дорослій людині в легкому одязі, у спокійному стані та положенні сидячи не­обхідно, щоб температура повітря і стін була 25-26°С, вологість - 50%.

Будь-яка зміна зазначених умов призведе до подразнення відповідних ре­цепторів і запуску механізмів терморегулювання. Якщо ці умови далекі від комфортних, то виникає ще й емоційне забарвлення такого стану - відчуття дискомфорту.

У разі зниження температури середовища нижче від комфортної інфор­мація від холодових рецепторів надходить до переднього відділу гіпотала­муса. Звідси сигнали потрапляють до заднього відділу, який за допомогою симпатичних нервів підвищує тонус шкірних і підшкірних кровоносних судин. Звуження судин супроводжується зниженням кровопостачання, що забезпечує збереження тепла. Якщо цього виявляється недостатньо, тоді підключаються інші механізми терморегулювання (терморегулювальний тонус, тремтіння).

У разі підвищення температури відбувається зниження імпульсації пе­риферійних холодових рецепторів і зменшення тонусу еферентних струк­тур гіпоталамуса. Зменшення симпатичного судинозвужувального впливу сприяє розширенню шкірних судин (посилюється тепловіддавача). У разі різкого підвищення зовнішньої температури та збільшення температури тіла активуються особливі структури симпатичної нервової системи, які стимулюють утворення поту через посередництво холінергічних нервових волокон. За такої умови різко пригнічується активність скелетних м'язів.

Поява потовиділення і м'язового тремтіння супроводжується виник­ненням відчуття температурного дискомфорту.

Функціонально центр терморегуляції істотно відрізняється від судинорухового й дихального центрів довгастого мозку, кожний з яких регулює функцію лише своєї системи.

Центр терморегуляції кон­тролює тільки один показник гомеоста­зу — температуру тіла і робить це через численні органи і системи органів: крово­носну, дихальну, йодові залози, печінку, ске­летні м'язи тощо. Такий об'єднувальний тип регуляції дістав назву інтегративно­го контролю. Він властивий усім цент­рам гіпоталамуса

В передній ділянці гіпоталамуса міститься центр тепло­віддачі, а в задньому — центр тепло­творення.

Терморецептори за спосо­бом реагування на зміну температури по­діляються на 2 групи:

- одні змінюють актив­ність лінійно, в міру зростання чи знижен­ня температури, вони виконують власне рецепторну функ­цію і є термодетекторами - інші — стрибкоподібно, тобто лише при досягненні певної критич­ної температури, це — інтернейрони, що отримують та інтегру­ють сигнали від різних рецепторів.

Присереднє передзорове ядро передньої ділянки гіпоталамуса, де переважають термодетектори, виконує термосенсорну функцію, тоді як задня ділянка гіпоталамуса, в якій містяться переважно інтернейрони, здійснює аналіз, інтеграцію температурних сигналів і формування центральних ефекторних імпульсів.

На мал. 88 не показано терморецептори внутрішніх органів і спинного мозку. Ім­пульси від них також надходять до інтернейронів гіпоталамуса та інтегруються ни­ми. Проте їхня роль у процесах терморе­гуляції, так само як і роль теплових рецеп­торів шкіри, у кілька разів менша від ролі центральних терморецепторів гіпоталаму­са і передзорового поля.

Кора великого мозку також отримує сиг­нали від терморецепторів шкіри. Ці сиг­нали волокнами спинномозково-таламічного шляху спинного мозку та аферентни­ми волокнами черепних нервів надходять через таламус до кори великого мозку, де і створюється відчуття холоду чи тепла та його локалізація. Крім того, кора вели­кого мозку здійснює певні поведінкові реакції, спрямовані на підтримання тем­ператури тіла.