Температура тіла людини

Температура тіла людини є важливим показником її здоров'я і функціонально­го стану. Весь діапазон можливої темпе­ратури тіла людини прийнято ділити на діапазони температур: нормальних — нормотермія, нижчих за норму — гіпотер­мія, вищих — гіпертермія.

Нормотермія

Температура органа тим вища, чим більше теплоти вій виробляє. До найбільш "гарячих" органів належать печінка, мозок, серце, нирки. Проте вони мають не набагато вищу температуру по­рівняно з іншими органами, які в сукуп­ності утворюють ядро тіла. Температура в межах ядра становить 36,7-37 °С і є досить сталою.

Температура поверхні тіла нижча від температури ядра й істотно залежить від навколишнього середовища. Можна ска­зати, що людина має пойкілотермну обо­лонку і гомойотермне ядро. Перехід тем­ператури від ядра до поверхні зазвичай плавний, але умовно можна виділити кілька ізотерм (мал. 89). Видно, що температура поверхневих шарів голови і тулуба на 1-2 °С нижча від температури ядра, а темпе­ратура кінцівок, ще на 4-8 °С нижча за температуру ядра.

Яка ж температура найповніше і най­точніше відображає температуру тіла лю­дини? Кліні­цисти, як правило, використовують ректаль­ну температуру. Вона є досить сталою і найближчою до температури ядра. Під час амбулаторних обстежень і в побуті вимі­рюють температуру в пахвовій ямці.

Періодичні коливання температури тіла. Якщо протягом доби щогодини вимі­рювати температуру в одній і тій самій точці тіла, наприклад у прямій кишці, то виявить­ся, що вона зазнає чітких змін з ампліту­дою 0,5-1°С.

На мал. 90 видно, що темпе­ратура тіла вища вдень, особливо близько 18 год, а вночі вона знижується. Звичайно така добова циклічність температури по­в'язана з м'язовою діяльністю людини вдень і сном уночі, але вона зберігається також і у людини, що лежить весь час про­тягом кількох днів.

Тем­пературний цикл має ендогенну природу, тобто він задається власним біологічним годинником, робота якого, проте, може де­що змінюватись під виливом освітлення.

У людей спосте­рігаються й сезонні, триваліші зміни темпе­ратури тіла. Проте виявити їх складніше, оскільки вони, як правило, маскуються вили­вом різноманітних неперіодичних природ­них і штучних чинників (стан погоди, орга­нізму, стреси, робота тощо).

Гіпотермія

Гіпотермія є наслідком порушення ба­лансу між утворенням теплоти в організмі та її втратою через поверхню тіла. Йдеть­ся про переважання тепловіддачі над теп­лоутворенням, що відбувається під час охо­лодження організму під виливом природних чинників (низька температура повітря, три­вале перебування у воді) або внаслідок штучного охолодження (власне гіпотермія).

Охолодження в природних умовах. Унаслідок впливу природних холодових чинників на холодові рецептори шкіри вмикається центр терморегуляції і орга­нізм певний час протидіє охолодженню: посилюється обмін речовин, виникає дри­жання тіла, звужуються кровоносні суди­ни шкіри. Температура тіла в цей час зали­шається досить стабільною.

Проте якщо вплив холоду триває, захисні механізми терморегуляції вичерпуються і температу­ра тіла починає знижуватись. Знижуються також інтенсивність обміну речовин, час­тота скорочень серця, дихання, рівень арте­ріального тиску. Поступово зникає чут­ливість, знижується активність нервових центрів, настає сон. У разі подальшого зни­ження температури тіла людина замерзає. Оживити людину можна, якщо температу­ра тіла знизилась до 20-15 °С, а в окремих випадках і до 10 °С, застосувавши обігрі­вання і спеціальні стимулювальні засоби.

Проте смерть людини внаслідок загаль­ного охолодження може настати і за тем­ператури 25-28 °С тіла внаслідок фіб­риляції серця чи зупинки дихання, що ви­никають як результат перенапруження і порушення функцій систем, які протидіяли охолодженню.

Штучне охолодження використовують у клініці під час операцій па серці та моз­ку. Як відомо, під час охолодження ор­ганізму різко знижується обмін речовин і споживання кисню в організмі, що дає змогу хірургам проводити операції, вимк­нувши кровопостачання серця й мозку. Для усунення можливих небажаних наслід­ків гіпотермії охолодження проводять під наркозом, коли функція терморегулятор­ного центру пригнічується. Крім того, лікарськими засобами блокують передачу імпульсів через симпатичні й соматичні нерви до ефекторних органів, що продуку­ють теплоту.