Питання №4.

Українське радіо залишається недосяжним лідером серед мовців різної власності, хоча живе за рахунок мізерного бюджету, який становить усього лише 5 % бюджету Польського радіо чи, приміром, 16 % бюджету радіо малюсінької Словаччини. "Посадіть уявно на наш пайок — ненадовго, хоч на один рік — згадані сусідні радіокомпанії, і ви станете свідком нечуваної національної катастрофи у двох європейських країнах, яка потрясе світ!", — підкреслив В. Набруско, звернувши увагу і на сьогоднішні особливості національного інформаційного ландшафту. 80 % інформаційного ресурсу належить фінансово-промисловим групам, 10 % — зарубіжним мовникам, причому більшість з них — це закордонне іномовлення, що утримується за рахунок бюджетів інших держав, і лише 10 % — це наше державне, національне, реґіональне комунальне мовлення. Після запровадження громадського мовлення держава ще більше мінімізує свої регуляторні функції в сфері електронних ЗМІ, і ми будемо мати, напевне, унікальну ситуацію у світовій практиці: позиція української влади, українського уряду в нашому власному інформаційному домі буде менше пред­ставлена, ніж, приміром, позиція офіційної Москви, оскільки "Голос Росії", "Маяк", РТР-Планета, Перший "Останкіно" — це класичне державне мовлення, що фінансується за рахунок бюджету сусідньої держави і вільно поширюється у нас як у кабелі, так і в ефірі.

Чимало приватних радіоорганізацій збіднює, спрощує, а іноді навіть примітизує національний інформаційний простір, бо в них на передньому плані винятково особисті, фінансові, а не державні, суспільні інтереси. Окремі з них поширюють тенденційну антиукраїнську інформацію, сприяють не лише зросійщенню, а й американізації українців. Тому розвиток українського національного радіопростору, як і національного телевізійного простору, є одним із важливих завдань будівництва української держави. До речі, державні програми займають тепер лише близько 10 % від сумарної кількості обсягів радіомовлення у нашій країні.

Другою серйозною причиною кризових явищ державного радіо є занепад дротового мовлення, яке в радянську пору було основним засобом поширення програм. В умовах же ринку, де гору бере не ідеологія, а фінансова доцільність, цей вид мовлення виявився нездатним витримувати найменші випробування на життєздатність. Якщо в 1991 р. в Україні було 19 мільйонів радіоточок, то нині їх лише 6 мільйонів . Про руйнування мережі дротового радіомовлення говорили на сесіях Верховної Ради України, було чимало публікацій у пресі.

Єдина ідеологія і практика для переважної більшості приватних радіо­станцій — максимальні прибутки за мінімальних витрат. Одним із шляхів мінімальних витрат є широке застосування в їхній діяльності ретрансляції чужих програм або ж виготовлення власних передач, які не потребують особливих зусиль і високої кваліфікації. Майже всі приватні FM-станції потурають вульгарним соціальним міфам із "совковою" етимологією.

Незважаючи на пріоритетність державного радіомовлення, виходячи із Закону "Про телебачення і радіомовлення", Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення набагато прихильніше ставиться до приватних радіостанцій щодо виділення ліцензії на мовлення у верхньому діапазоні. Під приводом боротьби з монополізмом навіть на дротовій мережі відповідні відсотки мовлення на 1-му, 2-му та 3-му каналах передані для недержавних станцій. Це призвело до того, що, по суті, немає жодного загальнонаціонального каналу радіомовлення України.

Чимало інститутів, від яких залежить інформаційний, ментальний клімат у суспільстві, зав'язли в нездоровому консерватизмі, хронічному безгрошів'ї та безпорадності. Тож якісь неординарні, а відтак, ризиковані ініціативи й енергія молодості туди просто не доходить. Осівши на комерційних каналах, молода енергія втрачає національно-громадянські, патріотично-державницькі стратегічні горизонти, губить або спотворює українську ідею й автохтонну сутність. Звідси культурна невибагливість, плебейське панібратство та схильність до вульгарної, суржикової простоти недержавних радіостанцій, у яких не приховане бажання сподобатися інфантильному, прагматичному, рефлексивно необтяженому, спрощеному "середньому" слухачеві.