2. Джерела конституційного права

Конституційно-правові джерела зарубіжних країн досить різноманітні. їх відмінності здебільшого пов'язані з різними підходами до розуміння права в цілому та існуванням різних моделей правових систем. У країнах так званої континентальної, або романо-гер-манської правової системи, головними джерелами права є за­конодавчі акти. Історичні витоки цієї моделі виникли в країнах континентальної Європи - Франції, Німеччині, Іспанії та інших. Право кожної з цих країн впливало на форму­вання загальних характеристик вказаної моделі. Іншою моделлю є англосаксонська, або англо-амер; ікансь-ка модель правової системи. У країнах цієї правової сім'ї важ­ливе місце серед юридичних джерел займають судові преце­денти. Останні не характерні для країн континентальної Євро­пи і для тих, що наслідували пропоновані ними зразки. За відмінностями механізмів нормотворення джерела кон­ституційного права поділяють на формалізовані та нефор- малізовані. Зміст формалізованих джерел конституційного права є результатом відносно автономного, спеціалізованого право-творчого процесу, здійснюваного державними органами. До них належать:

♦ нормативно-правові акти: а) різновиди законів - основні, конституційні, органічні, звичайні; б) нормативно-правові акти виконавчої влади - окремі акти глави держави й уряду; в) парламентські регламенти; г) акти органів конституційного контролю; д) в деяких випадках акти органів місцевої влади.

• Судові прецеденти;

• договори (міждержавні, наприклад, для країн Євро­ пейського союзу, а також внутрішні, наприклад, під час прий­ няття конституції, при утворенні федерації тощо);

• джерела релігійного характеру (наприклад, Коран для мусульманських країн).

До неформалізованих джерел відносяться консти­туційні звичаї (конституційні угоди, конвенційні норми), які можуть бути юридичні або політичні. Перші - це не завжди пе­редбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності державних органів (вони є обов'язкові для виконання), другі -результат практичної діяльності політичних партій (не є обов'язковими для виконання).

3. Сутність, зміст і соціальні функції конституції

Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспільстві.

1. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:

• Загальносоціальні функції — це такі напрямки діяльності держави, які є довготривалими, спрямованими на задоволення інтересів цілого суспільства, тобто всіх його верств. Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучас­ної держави в галузі захисту прав і свобод людини в економічній, політичних сферах та в інших сучасних глобальних дер­жавних сферах.

• Функції захисту групових інтересів — це такі напрямки діяльності держави, що найповнішим чином спрямовані на вираження й задоволення інтересів — прав­лячих угруповань, за якими стоїть соціальна база здійснення державної влади. В таких випадках державні функції спрямовуються на утримання населення в тих політичних і правових рамках, які вигідні прав­лячій еліті.