- •Змістовий Модуль1. Наукові основи вивчення територіальної рекреаційної системи. Лекція 1. Теоретичні засади розміщення рекреаційних ресурсів. Основні поняття рекреології.
- •1. Методологічні аспекти курсу „Рекреаційні ресурси та рекреологія”.
- •2. Основні поняття рекреології
- •3. Основні напрямки світової рекреації та її регіональні аспекти.
- •1. Передумови винекнення та розвитку рекреології.
- •2. Фактори формування рекреаційних потреб
- •3. Основні функції рекреології.
- •1. Напрямки та основні завдання рекреаційних досліджень.
- •2. Базові вчення дисципліни, як структурні елементи в ієрархії наукових знань.
- •3. Наукові теорії географічного детермінізму, регіоналізму та економічного районування.
- •4. Методи дослідження дисципліни.
- •Західна Європа та Європейський союз.
- •2. Північна Європа.
- •3. Південна Європа.
- •4. Східна ( Центральна) Європа.
- •5. Південно – Східна Європа.
- •1. Економіко-географічна характеристика Азії. Основні соціально-економічні моделі розвитку азіатських країн.
- •2. Північна та Центральна Азія.
- •3. Південно-Західна Азія.
- •Вигідність географічного положення регіону. Природно-ресурсний потенціал регіону та його вплив на господарство сша і Канади.
- •2. Галузева структура промисловості. Роль регіону у світогосподарських зв’язках.
- •3. Рекреаційні ресурси та рівень розвитку туризму в сша і Канаді.
- •1. Відмінності економіко-географічного положення країн регіону Латинська Америка та їх соціально-економічні умови розвитку.
- •2. Різноманіття природно-ресурсного потенціалу.
- •3. Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства.
- •4. Культурно-історичні умови та перспективи розвитку туристсько-рекреаційної сфери регіону.
- •1. Економіко-географічна характеристика Африки.
- •2. Північна Африка.
- •3. Західна Африка.
- •4. Центральна Африка.
- •5. Східна Африка.
- •Південна Африка.
- •Характеристика складу субрегіонів та країн регіону.
- •2. Австралійський союз.
- •3. Океанія.
- •4. Рекреація і туризм регіону „Австралія та Океанія”.
- •Природні ресурси
- •3. Економічна оцінка природних ресурсів.
- •4. Природно-ресурсний потенціал України.
- •Лекція 11. Економічні засади природоохоронної діяльності в Україні.
- •Наукові засади раціонального природокористування
- •2. Потенційно-небезпечні виробництва та вимоги до їх розміщення
- •3. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації
- •4. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища
- •1. Економічне районування України і просторова організація.
- •Соціально-економічні передумови розвитку рекреаційної індустрії України та основні екологічні проблеми регіонів.
- •3. Рекреаційні ресурси України. Напрямки розвитку рекреації.
- •1. Економіка та рекреація Донецького економічного району.
- •2. Економіка та рекреація Придніпровського економічного району.
- •3. Особливості економічного та рекреаційного розвитку Східного району.
- •Лекція №14. Соціально-економічні умови розвитку Центрального, Поліського та Подільського економічних районів України (1 год.).
- •1. Характеристика Центрального економічного району.
- •2. Місце і роль Поліського економічного району в економіці України.
- •3. Проблеми та перспективи розвитку Подільського економічного району.
- •1. Економіка Карпатського економічного району.
- •2. Специфіка економічного розвитку Причорноморського економічного району.
- •1. Загальні відомості про стан рекреаційних територій та курортних зон України.
- •2. Екологічний стан Чорного і Азовського морів
- •3. Стічні води України.
- •4. Екологічний стан басейну Дніпра
- •Біосферні заповідники, природні заповідники України
- •1. Стан та розташування природних заповідників України.
- •Український степовий природний заповідник
- •Кримський природний заповідник
- •Канівський природний заповідник
- •Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник
- •Великий каньйон Криму
- •Карадазький природний заповідник
- •Поліський природний заповідник
- •2. Біосферні заповідники та їх особливості.
- •Біосферний заповідник Асканія-Нова
- •Карпатський біосферний заповідник
- •Чорноморський біосферний заповідник
- •Дунайський біосферний заповідник
- •3. Природні національні парки.
- •Шацький національний природний парк
- •Національний природний парк «Синевир»
- •Національний природний парк «Подільські Товтри»
- •Національний природний парк «Святі Гори»
- •Основна література
- •Додаткова література
2. Базові вчення дисципліни, як структурні елементи в ієрархії наукових знань.
Провідними структурними елементами загальної ієрархії наукових знань є вчення, що охоплюють широкі галузі знання та виходять далеко за межі регіоналістики та рекреації, але пов’язані з ними. До них належать еволюційне вчення, вчення про ноосферу, про природокористування, про природно-територіальний комплекс тощо. Безпосереднє значення для рекреаційних ресурсів та регіоналістики мають вчення про економіко-географічнє положення, про міжнародний поділ праці, про розміщення і територіальну організацію суспільства й господарства.
Вчення про економіко-географічне положення (ЕГП).
Економіко-географічне положення властиве усім економіко-географічним об’єктам: містам, районам, країнам, субрегіонам, регіонам, континентам.
Економіко-географічне положення - сукупність просторових відносин між підприємствами, населеними пунктами, районами, окремими країнами, їх групами (регіонами) та зовнішніми об’єктами, які мають або матимуть у майбутньому для них економічне значення.
Основи вчення про ЕГП були закладені російським вченим Миколою Баранським (1881 – 1963), який характеризував ЕГП як відношення даного економіко-географічного об’єкта (підприємства, міста, країни) до об’єктів, які знаходяться поза ним (“даностей”), що мають певне економічне значення та впливають на його розвиток. Услід за М. Барановським за масштабом (або за територіальним охопленням зв’язків) ЕГП стали поділяти на мікро-, мезо-, макроположення, а у просторовому аспекті – на ценральне, периферійне, сусідське, приморське тощо.
У межах загальної категорії ЕГП поділяється на окремі складові:
транспортно-географічне положення (щодо основних транспортних шляхів, з урахуванням їх потужностей, ступеня завантаженості, швидкостей );
промислово-географічне (стосовно джерел сировини, палива, енергії, центрів видобувної та обробної промисловості, науково-технічних баз);
агрогеографічне (щодо продовольчих баз та основних центрів переробки і споживання сільськогосподарської продукції);
демографічне (стосовно трудових ресурсів та науково-технічних кадрів);
рекреаційно-географічне (щодо центрів рекреації);
геокультурне (щодо основних цивілізаційних утворень та їх центрів).
У сучасних умовах ЕГП дедалі більше розглядається на основі теорії рентних відносин, що дає змогу перейти від простої констатації ЕГП до його економічної оцінки.
Вчення про міжнародний географічний поділ праці(МГПП).
Засновником вважають Миколу Баранського, який визначив сутність географічного (територіального) поділу праці як просторову форму її суспільного поділу. Він виділив міжрайонний та міжнародний поділ праці й розширив уявлення про два головних чинники, покладені в основу МГПП, - природній та соціально-економічний.
Міжнародний географічний поділ праці – форма суспільного територіального поділу праці, тобто поділу праці між країнами, спеціалізація їх виробництва на певних видах продукції, якими вони обмінюються.
Ступінь залучення будь-якої держави до МГПП залежить насамперед від рівня розвитку її продуктивних сил. Тому економічно розвинуті країни посідають провідні позиції в сучасному МПП, особливо у випуску наукомісткої продукції. Підвищення ролі у МГПП багатьох країн Азії, Африки та Латинської Америки відбувається переважно за рахунок ресурсопостачання в економічно розвинуті країни. Їх сировинна спеціалізація, що склалася за колоніальних часів, зберігається й понині.
Вчення про територіальну організацію суспільства й господарства (ТОСГ). Це вчення узагальнює та інтегрує весь напрацьований теоретичний інструментарій. Поняття “територіальна організація суспільства й господарства” охоплює всі аспекти розміщення продуктивних сил, рекреаційних ресурсів, розселення людей, взаємодії суспільства людини і природи, проблеми регіональної, соціальної, демографічної, економічної та екологічної політики. Воно акцентує на необхідності географічного аналізу суспільства загалом, а не тільки окремих його сфер, зясуванні впливу території(територіальних чинників) на соціально-економічні процеси, дослідженні територіальної структури (виробництво, розміщення населення, природокористування тощо).
Територіальна організація суспільства і господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення населення, виробництва, природокористування), пов’язаних структурами управління з метою відтворення життя суспільства.
У процесі дослідження особливостей ТОСГ сформувалися самостійні наукові теорії: розміщення населення, регіонального розвитку, економічного районування тощо.