3.4. Джерела доходу роздрібної електронної комерції

Джерела доходу для підприємств роздрібної електронної комерції можна підрозділити на три великі групи:

• продаж безпосередньо на Web-вузлі компанії;

• продаж споживачам, які знайшли компанію через зв'язки або посилання чи портал;

• додатковий дохід, який генерується рекламою, реферативною оплатою, розсиланням матеріалів з дозволу потенційних замовників, членських внесків споживачів, оплати ринкових досліджень.

Світова тенденція розподілу доходу від роздрібної електронної комерції свідчить про переважаючу роль продажів безпосередньо на Web-сайтах роздрібних підприємств.

Одержання доходу з додаткових джерел пов'язане із серйозними витратами на його одержання. Незважаючи на всю привабливість, значення цього джерела доходу у всій галузі має тенденцію до слабшання. Навіть Yahoo!, безперечний лідер в одер­жанні доходу від реклами, диверсифікує платні послуги з метою зниження залежності від цього виду доходу.

Необхідно, відзначити, що підприємства електронної комерції є непрямим джерелом одержання доходу для підприємств традиційного бізнесу. Справа в тому. Що багато покупців використовують Інтернет тільки для одержання інформації, а купівлі відбуваються у звичайних магазинах. Однак частка споживачів, що прагнуть до такого виду купівельної активності, сильно відрізняється в залежності від конкретної країни.

Так, якщо у Швеції вона становіть майже 20%, то в Іспанії - лише 10%. Більшість споживачів (60%) пояснює свою поведінку тим, що перед купівлею вони звикли самостійно оглядати товари, а 32% вважають, що ціни на доставку товару в Інтернет-магазинах занадто високі.

На думку експертів Forrester, причинами такої поведінки також є непевність у дотриманні термінів постачання і необхідність негайного придбання товару.

3.5 Інформаційні послуги Дистанційне навчання

Можливості мережі Інтернет для формування і надання платних інформаційних послуг кінцевим споживачам знаходить своє втілення у формі дистанційного навчання.

Дистанційне навчання - педагогічна технологія, яка ґрунтується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп'ютерні навчальні програми різного призначення та сучасні телекомунікації для доставки навчального матеріалу та спілкування.

Дистанційному (віддаленому) навчанню (ДН) властиві риси заочної, самостійної освіти. Його можна здійснювати; - традиційно, з наданням методично-навчальних ма­теріалів (підручників, конспектів лекцій, практичних за­вдань) у паперовій формі, з використанням аудіо- і відео­касет. До цієї ж форми можна віднести і використання супутникового навчального телебачення. Ця технологія апробована давно і підтвердила свою життєздатність. Спілкування студента з викладачем здійснюється заоч­но чи очно декілька разів на рік. Прикладом дистанцій­них курсів в Україні, які використовують і такий підхід, є Європейська Школа Кореспондентського Навчання (ЄШКО) (www.escc.kharkov.ua).

- на основі комп'ютерних мереж (так званої телематики). Доставка навчальної документації і спілку­вання з викладачем і членами навчальної групи здійс­нюється шляхом WWW-сервісу, приватної електронної пошти (E-mail), електронних дошок оголошень (Bulletin Board)), кімнат для розмов (Chat) тощо. У пострадянських країнах лідером системи дистанційного навчання на основі телематики є російськомовний віртуальний мега-університет «Сучасний Гуманітарний Університет» (www.muh.ru).

Для організації дистанційних курсів на такій осно­ві використовується спеціальне програмне забезпечення. але часто розробники взагалі не користуються жод­ною готовою програмною оболонкою, створюючи власні (нетипові) дистанційні курси мовою HTML. Доступ до таких навчальних курсів здійснюється через глобальну комп'ютерну мережу Internet, рідше - через внутрі­шні локальні Intranet-мережі установ і фірм.

Дистанційний курс - навчально-методичні матеріали, призна­чені для доставки слухачам, які мають певну модульну структуру і передаються їм чи у традиційній паперовій формі, з використан­ням аудіо- і відеокасет, чи на основі комп'ютерних мереж.

Дистанційне навчання - відкрите, тобто відрізня­ється від класичної моделі класної кімнати, де діє схе­ма «викладач передає свої знання учням». У відкритій моделі ДН учень самостійно обирає курси, які бажає, а звідси - і темп, і порядок вивчення їх окремих моду­лів. До того ж навчання відбувається в постійному спіл­куванні з віддаленими т'юторами (викладачами) і вір­туальними одногрупниками.

Ідея дистанційного навчання близька до сучасної американської парадигми вищої освіти з орієнтацією на підготовку чи перепідготовку вузького фахівця, самостійне формування студентом переліку дисциплін на кожний семестр під керівництвом т'ютора, відсутністю стабільних навчальних груп і потоків.

Сучасне дистанційне навчання - комп'ютерне, де й самі персональні комп'ютери, і мережі використовуються як засоби створення, передавання та відображення навчальних матеріалів, спілкування з т'юторами і одногрупниками.

Отже, проходження дистанційного курсу потребує:

- від т'ютора - якісного подання цінної для слу­хача інформації, спілкування з ним;

- від слухача - вміння використовувати персональ­ний комп'ютер, електронну пошту, Internet; вміння самостійно пра­цювати і водночас здатності до «роботи в команді».

Т'ютор, як правило, надає якісну платну педагогіч­ну послугу. Однак існують і безплатні дистанційні кур­си, найчастіше ті, які проходять апробацію або не є останніми версіями. Слухач у результаті надання цієї послуги здобуває знання і додатковий досвід з роботи в комп'ютерних мережах, з використання різних серві­сів Internet тощо.

Дистанційне навчання розвивається не тільки в ме­жах національних систем освіти, а й окремими комер­ційними компаніями, переважно з орієнтацією на під­готовку в галузі бізнесу та інформаційних технологій, яка становить у середньому чверть усіх програм вищої освіти.

Приватні корпоративні освітні мережі створені у та­ких всесвітньовідомих компаніях, як IBM, General Motors, Ford і спеціалізованих тренінгових центрах, наприклад компанії Microsoft. Деякі з них значно випереджають системи, створені у західних університетах, як за складністю, так і за кількістю дистанційних курсів.

Інвестиції в освіту слід розглядати як рівноправні з інвестиціями в науково-дослідні розробки. Послуги з кадрового навчання повинні надаватися одночасно з появою нових розробок підприємства. Це зумовлює необхідність децентралізації навчання, яке здійснює підприємство самостійно або звертаючись до послуг спеціалі­зованих тренінгових центрів.