6.2 Класифікація віртуальних підприємств.
Можна назвати наступні критерії класифікації віртуальних підприємств: 1) юридичні; 2) географічні; 3) господарсько-економічні; 4) системно-мережеві; 5) тривалість існування; 6) топологія; 7) участь; 8) координація; 9) видимість.
За юридичною ознакою виділяють два головні класи:
віртуальні корпорації;
віртуальні співтовариства.
Віртуальна корпорація (ВК) являє собою електронне об’єднання капіталів (ресурсів) різного типу - фінансового, технологічного, людського (зокрема, інтелектуального) в інтересах виконання складних унікальних проектів, створення продукції світового класу та максимально повного задоволення вимог замовника. ВК сприяє вирішенню двох фундаментальних проблем ринкової економіки: 1) залученню капіталів для виконання унікальних проектів чи розподілу бізнес-процесів з метою підвищення конкурентоспроможності продукції; 2) розподілу ринку в інвестиційних проектах.
Віртуальне співтовариство (партнерство) являє собою комп’ютерно інтегровану (штучну) організацію осіб, які разом ведуть справу (осіб, що знаходяться у відносинах кооперації, тобто виконують спільну справу та координують свої дії) з метою сприяння отримання прибутку та які є географічно віддаленими одна від одної.
За критерієм управління ресурсами віртуальні підприємства поділяються на: а) децентралізовані (стратегічні ресурси максимально розподілені в мережі між партнерами); б) централізовані (стратегічні ресурси в основному зосереджені в певному вузлі мережі).
Іншими організаційними формами віртуальних підприємств є: віртуальні асоціації, віртуальні консорціуми, віртуальні картелі, віртуальні пули, віртуальні концерни, віртуальні трести та віртуальні фінансово-промислові групи.
6.3 Модель віртуального підприємства
Простір віртуалізації підприємств охоплює три основні категорії явищ:
віртуальний ринок - ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних і інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет);
віртуальну реальність, тобто відображення та імітацію реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є й інструментом, і середовищем;
віртуальні (мережоподібні) організаційні форми.
Ядром моделі віртуального підприємства (рис.1) є інформаційні технології, які підтримують виробництво, перетворюють його на єдине ціле та відіграють важливу роль у всіх організаційних аспектах - від управління виробничими процесами до стратегічного або зовнішнього менеджменту.
Це дає змогу використовувати модель у кожній галузі промисловості, кожному виробництві, що використовує будь-який виробничий процес, який приводить до отримання готового продукту як у формі сервісних послуг, так і у формі товарного продукту. За цієї умови інформаційні технології стають інструментом для формування виробничого процесу.
Рис 1. Модель віртуального підприємства
Віртуальні підприємства, як правило, орієнтуються не на задоволення потреб якогось «усередненого» сегмента ринку, а на виконання певних ринкових замовлень і задоволення визначених запитів конкретних споживачів (замовників). Віртуальне підприємство підвищує швидкість і якість виконання замовлення, об'єднуючи ресурси різних партнерів у єдину систему. Адже звичайному («монолітному») підприємству, наприклад, для розробки і виведення нового товару на ринок потрібно залучити значні ресурси, тимчасом як віртуальне підприємство шукає нових партнерів, що мають відповідні ринковим потребам ресурси, знання і здібності, з метою спільної організації і реалізації цієї діяльності. Тобто вибираються підприємства (організації, окремі колективи, люди), що мають ключову компетенцію у формі ресурсів і здібностей для досягнення конкурентної переваги на ринку.
Принципи утворення віртуального підприємства:
Ліквідація відносин переважного підпорядкування.
Центри індивідуальної вигоди (прибутку).
Географічна розосередженість.
Відокремлення процесів розробки політики і прийняття рішень.
Використання інформаційних технологій і телекомунікаційних процесів.
Свобода негайного доступу до інформації.
Спільна власність та тимчасові альянси.
Об'єднання ключових технологій та компетенцій.
Прискорене виробництво та обслуговування.
Збільшені індивідуальні права.
Освіта в межах організації.
Спільна робота замовників, постачальників, керівників, виконавців, державних органів.
Як правило, партнерство у віртуальній структурі виникає на певний строк або до досягнення визначеного результату (наприклад, виконання замовлення). Іншими словами, партнерство є тимчасовим, і, наприклад, на визначених етапах життєвого циклу виробу чи в разі зміни ринкової ситуації у мережу можуть залучатися нові партнери або виключатися старі.
Основні характеристики віртуальної форми організації - відкрита розподілена структура; гнучкість; пріоритет горизонтальних зв'язків; автономність і вузька спеціалізація членів мережі; високий статус інформаційних і кадрових засобів інтеграції.