2.1. Скарги хворого при надходженні до клініки

Треба дуже ретельно зібрати всі скарги, які були або зберігаються у хворого при надходженні до стаціонару. Приділяють увагу не тільки скаргам з боку бронхолегеневої системи, але і тим, які є проявом патології інших органів і систем. Всі пред’явлені скарги доцільно новодити послідовно відповідно до тих або інших синдромів, наприклад, інтоксикаційного, бронхолегеневого, больового тощо. Бажано не тільки перераховувати ті чи інші скарги, а й давати їм повну характеристику (наприклад, коли з’являється скарга, від чого вона зникає, як довго триває, характерологічні особливості кашлю, харкотиння, температурної реакції тощо).

2.2. Анамнез захворювання

Правильно та ретельно зібраний анамнез захворювання має надзвичайно важливе значення для встановлення діагнозу туберкульозу.

Треба пам’ятати, що туберкульоз виявляють двома основними шляхами – при флюорографічному профілактичному обстеженні та при зверненні пацієнта до лікаря з тими чи іншими скаргами. В залежності від цього має бути побудований анамнез захворювання.

Збираючи анамнез захворювання у пацієнтів, які пред’являють скарги, треба з’ясувати, коли пацієнт помітив перші прояви захворювання, якими вони були, їх динаміку. Чи звертався хворий до лікаря? Якщо так, то до якого лікаря і що саме примусило його це зробити. Необхідно з’ясувати, чи був пацієнт обстежений, що дали результати обстеження, який діагноз попередньо був встановлений і яке лікування призначено, його ефективність, відповідність імовірному діагнозу, що примусило лікаря спрямувати хворого до фтизіатра. Якщо пацієнта госпіталізують до протитуберкульозного закладу, то треба зазначити мету госпіталізації (дообстеження, лікування, визначення активності туберкульозного процесу тощо).

Туберкульоз на початку свого розвитку може не виявлятися клінічно. Пацієнти, як правило, не відчувають себе хворими, тому що помірно виражені інтоксикаційні симптоми залишаються непомітними, і хворий не може чітко їх визначити. Такі пацієнти можуть потрапити до фтизіатра лише за результатами профілактичного флюорографічного обстеження. Отже, в таких випадках при збиранні анамнезу звичайно встановлюють не початок, а час виявлення захворювання. Для уяви про термін його початку необхідно мати дані рентгенологічних обстежень за попередні роки або рік. Тому, збираючи анамнез, треба з’ясувати, до якого контингенту належить пацієнт: з обов’язковим щорічним флюорографічним обстеженням або 1 раз у два роки. Цю інформацію можна отримати двома шляхами. По-перше, задати питання хворому чи проходив він флюорографічні огляди взагалі та чи не запрошували його на дообстеження за їх результатами. Якщо не запрошували, то як правило, це свідчить про те, що при попередніх флюорографічних обстеженнях патології в легенях не було. По-друге, частина хворих, яких спрямовано на консультацію до фтизіатра, приносять з собою флюорографічний архів, який можна переглянути самостійно.

У дітей і підлітків обов’язково з’ясовують момент первинного інфікування, чи було воно взагалі. Якщо дитина інфікована треба з’ясувати, чи було її обстежено з приводу „віража”, результат цього обстеження, чи брали на диспансерний облік, чи призначали хіміопрофілактичне лікування. Треба чітко сформулювати причину, яка визвала необхідність консультації дитини фтизіатром.

Якщо пацієнт раніше хворів на туберкульоз, анамнез захворювання необхідно викласти в хронологічній послідовності від моменту першого захворювання. При цьому з’ясувати, яка форма туберкульозу була раніше, чи наявна деструкція, бактеріовиділення, всі сторони попереднього лікування: умови (стаціонар, амбулаторія), застосовувані методи (які препарати, дози, комбінації, регулярність та тривалість прийому), переносимість лікування та його ефективність (повне вилікування чи тільки нормалізація клінічної картини, припинення бактеріовиділення, загоєння деструкцій, характер залишкових змін після вилікування). При неефективному лікуванні вказати імовірні його причини (пізнє виявлення, недисциплінованість хворого, стійкість МБТ до протитуберкульозних препаратів, погана переносимість ліків, наявність тяжких супровідних захворювань тощо). Якщо у хворого рецидив туберкульозу потрібно також спробувати визначити його причину (наявність великих залишкових змін, відсутність профілактичного протирецидивного лікування, загострення чи декомпенсація супутньої патології, гіперінсоляція тощо). З’ясувати привід, що примусив хворого знову потрапити до протитуберкульозного закладу.