Джерела права гетьманшини - збірники магдебурзького права

Березневі статті гарантували українським містам збереження магдебурзького права, як і інших давніх прав і привілеїв. В адміністративній і судовій практиці цього періоду широко використовувалися адміністративні і судові прецеденти. Магдебурзьким правом користиувались лише великі міста. Міщани, що жили в містах, які користувалися магдебурзьким правом були певним чином ізольовані від інших станів українського населення. Міста з магдебурзьким правом мали магістрати - органи самоврядування та користувалися особливими торгівельними і промисловими привілеями.

Захоплення західноукраїнських земель австрією і його історико-правова характеристика

Галичина,Буковина і Закарпаття наприкінці XVIII - на початку XIX ст. були найвідсталішими австрійськими провінціями. Кріпосництво заважало розвитку промисловості та сільського господарства. Велике феодальне землеволодіння було панівним у Закарпатті й Східній Галичині. На Буковині ж за відсутності панщинної системи переважала маса селян-власників (до 30%). тВходячи до складу багатонаціональної Австрійської імперії, західноукраїнські землі, у свою чергу, були багатонаціональними. Поряд із представниками корінної нації - українцями, тут в різні часи оселилося чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів тощо. Але українці переважали: на кінець XVIII ст. їх було 2,2 млн з 3,5 млн загального населення. Хоча ці українські території існували окремим життям, та їхня доля мала багато спільного: українське населення зазнавало постійного соціального і національно-релігійного гноблення: у Східній Галичині - з боку польської шляхти, на Буковині - румунських бояр, на Закарпатті - угорських панів. Австрійська влада проводила політику онімечування українців, польські пани намагались ополячити українське населення Східної Галичини, румунські бояри прагнули румунізувати українців Буковини, а угорські-вели політику мадяризації на Закарпатті. Усі вони намагалися асимілювати українське населення, ліквідувати українську мову й українську культуру, розірвати зв'язок українського населення Західної України з Україною Наддніпрянською. У цьому полягала колоніальна політика австрійського уряду.

Складення і структура кодексу 1743 року. Права за якими судиться малоросійський народ

Кодифікація українського права у XVIII ст. розпочалася з ініціативи старшинської верхівки та шляхти, які намагалися закріпити свої права і відновити автономне становище України. Перша кодифікаційна комісія була створена 22 серпня 1728 р. за царським указом: «Решительные пункты гетьману Даниилу Апостолу». Ця комісія підготувала 1743 року збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ». Для підготовки кодифікації були використані Литовський статут 1588 р., збірники магдебурзького права («Право Хелмінське», «Зерцало саксонів» П. Щербича, «Порядок прав цивільних» Б. Гроїцького, «Артикули права магдебурзького» тощо), підібрані акти царської влади, церковного права, правові звичаї та узагальнення судової практики. Збірник складався з 30 розділів, які розподілялися на 531 артикул і 1716 пунктів. До нього прикладалася інструкція кодифікаційної комісії, абетковий реєстр, а також «Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана», своєрідний табель про ранги. Після внесення певних змін і доповнень до зводу в 1759 році він виноситься на затвердження Комісії з представників генеральної і полкової старшини. Але значна частина Комісії була проти прийняття нового Зводу. Збірник так і не став офіційним джерелом права, але його норми реально діяли, ними керувалися на практиці.