Організація і структура державного апарату зунр.

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств, очолених державними секретарями. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку. За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і міські комісари та їх дорадчі органи – прибічні громадські і міські ради, а у повітах – повітові комісари і повітові національні ради. Після їх обрання у багатьох повітах відбувались збори, наради громадських і міських комісарів для інформування населення про найближчі завдання, прийняті урядом і Українською національною радою нормативні акти, обміну досвідом. На засіданні Української національної ради 4 січня 1919 р. була створена Президія ради у складі Президента (голови Ради), яким знову було обрано Є.Петрушевича, і 4 його заступників; а також Виділ Української національної ради як колегіальний глава держави у складі Президента Ради і 9 членів. У листопаді 1918 р. Українська національна рада розпорядилась утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного і особистого майна, публічної безпеки. На місцях обиралась також народна міліція. Тимчасово, до прийняття відповідного закону про судоустрій і судочинство, у ЗУНР діяли попередні суди у колишньому складі. 11 лютого було тимчасово створено трибунали першої інстанції. Апеляційною інстанцією з цивільних і кримінальних справ мав стати Вищий суд, а касаційною – Найвищий державний суд; а до їх обрання їх функції належали спеціально утвореним Сенатам. На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна армія, яку очолював Начальний вождь з Генеральним штабом. У складі УГА було утворено 3 корпуси.

Об'єднання зунр і унр в єдиній соборній Українській державі.

5 листопада 1918 р. до Києва було направлено делегацію у складі Й. Назарчука і М. Шухевича, яка мала просити гетьмана П.Скоропадського подати військову допомогу, а саме – направити під Львів корпус січових стрільців під командуванням полковника Є.Коновальця. Гетьман погодився на це. 21 листопада 1919 p. Українська Національна Рада уповноважила Л. Цегельського та Д. Левицького поїхати до Києва для переговорів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте, там уже палахкотіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, шо включав такі пункти: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) обидви уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР. В один і той самий день – 13 листопада 1918 р. – постали і Директорія, і нова держава – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Після проголошення Акта соборності Галицька держава отримала назву Західна область Української Народної Республіки. Проте фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не змінилася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.