Дер жав ний лад і право Директорії

Повстання проти гетьмана очолила Директорія. 18 листопада 1918 року в боях біля Мотовилівки війська Директорії розгромили гетьманські війська і швидко підійшли до Києва. 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади. До складу Директорії входили три директори - В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Директорія оголосила програмну декларацію, в якій вона визначила себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу, народу її і передасть. Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Почали формуватися регулярні збройні сили, основу яких становив корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Але зовнішньополітичні умови та внутрішня ситуація були вкрай несприятливими для втілення програми Директорії в життя.24 грудня 1918 року радянська Росія віроломно анулювала Брестську мирну угоду і перестала визнавати Україну за суверенну державу. Вже у першій половині січня 1919 року червоні російські війська захопили всю Лівобережну Україну. В цих умовах на початку січня 1919 року в Києві відбувся IV з’їзд УСДРП, який прийняв рішення про скликання парламенту і вибори органів місцевого самоврядування.20 червня 1919 року вдалося підписати договір з польським урядом про припинення воєнних дій. Це був важливий дипломатичний успіх УНР. 15 липня 1919 року вдалося об’єднати війська Директорії та Українську Галицьку армію. Було створено Штаб головного отамана. Це об’єднання дало можливість наступу на більшовиків та на Денікіна. 12 жовтня 1920 року польський і маріонетковий радянський уряди підписали угоду, за якою кордон між Україною та Польщею пролягав річкою Збруч, через Волинь та Острог до Прип’яті. 14 лютого 1920 року уряд ухвалив новий «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР», який передбачав скликання не пізніше 1 травня 1920 року так званого передпарламенту, який називався Державною народною радою. Державна Народна Рада планувалася як орган законодавчої влади і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо. У судочинстві Директорія зберегла всі судові інститути, що існували за Центральної Ради. До здобутків визвольних змагань доби Директорії необхідно віднести те, що українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління; за формою державного устрою це була унітарна держава, яка схилялася до федерації, за формою державного режиму - демократична держава, що прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).

Розпад Австро-Угорщини і проголошення зунр

18 жовтня у Львові відбулись Збори усіх українських послів Австрійського парламенту, Галицького і Буковинського Сеймів і по 3 представники від усіх політичних партій, духовенства і студенства, на яких було обрано Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем і проголошено, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття утворюють Українську державу, щоправда, ще у складі Австро-Угорської монархії. Рада створила свої виконавчі органи – комісії: Делегація Української національної ради виїхала до Відня для переговорів з австрійською владою.Активно підготовлялись до захоплення влади у Галичині поляки, які вважали цей край своєю історичною територією. У Кракові 28 жовтня була створена Польська ліквідаційна комісія, яка планувала взяти владу в усій Галичині і оформити перехід краю до складу Польщі. На 1 листопада призначалось офіційне передання влади в усій Галичині полякам, проте у ніч на 1 листопада їх випередив Центральний військовий комітет, створений у вересні з офіцерів-українців австро-угорської арміїі, на чолі із сотником Дмитром Вітовським - близько 2 тис. вояків до ранку зайняли усі найважливіші стратегічні пункти міста. Вже наприкінці 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії. 1 листопада Українська національна рада видала відозви “До населення міста Львова” і “Український народе” про утворення Української держави з найвищою владою Української національної ради. На засіданні Української національної ради 9 листопада 1918 р. було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до складу якої увійшли Східна Галичина, Північна Буковина і українські повіти (комітати) Закарпаття; держава охопила територію близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн. (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% угорців, румунів тв ін.). Щоправда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спершу відійшло до складу Угорщини, а у січні-квітні 1919 р. до Чехословаччини – зі згоди і санкції Антанти. Тож фактично ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з населенням 4 млн.