
- •Спрощення у групах приголосних
- •Числівники
- •Подвоєння і подовження приголосних
- •Форми р відмінка ім II відміни чол роду
- •Правопис складних іменників
- •Особл правопису скл прикметників
- •Правопис прислівників
- •Правопис сполучників
- •Правопис слів іншомовного походження
- •2Для відокремлення речень, що об'єднуються за допомогою повторюваних сполучників і...І, ні...Ні, або...Або, то...То, чи...Чи: Або не сокіл я, або спалила мені неволя курила;
- •Складних синтаксичних конструкціях
- •Літературна мова, вимова
- •Оголошення
- •Укр літ початку хх ст.
- •«Марія» у. Самчука — перший в українській літературі художній твір про насильницьку колективізацію, страждання українських трудівників села під час «розкуркулення» та голодомору.
Правопис слів іншомовного походження
ї пишеться у середині слова після голосного: мозаїка, наївний, прозаїк, руїна; Енеїда, Ізмаїл, Каїр
и після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним у загальних назвах: дизель, методика, інститут, математика, зиґзаґ, позиція, силует, система, цистерна, цифра, режим, джинси, речитатив, чичероне, ширма, шифр, бригада, фабрика
у географічних назвах з кінцевими -ада, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Америка, Африка, Балтика, Корсика, Мексика
у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, ш і ц перед наступним приголосним: Алжир, Вашингтон, Йоркшир, Сан-Франциско, Циндао, Чикаго, Чилі
у географічних назвах із звукосполученням -ри-: Великобританія, Крит, Мадрид, Париж, Рига, Цюрих (але Австрія, Ріо-де-Жанейро)
у географічних назвах після приголосних д, т за традицією: Аддис-Абеба, Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Єгипет, Пакистан, Палестина, Си-рія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних: аргентинець, бра-тиславець
у словах церковного вжитку: диякон, єпископ, камилавка, митра, митрополит, християнство
у словах тюркського (східного) походження: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак
і на початку слова: ідея, Іліада, інструкція, інтернаціональний; Іспанія, Індія
після приголосного перед голосними та й: артеріальний, геніальний, матеріал, фіалка, тріумф, клієнт, пієтет, радій, Віардо, Оссіан
після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві, журі, колібрі, мерсі, парі, попурі, таксі, харакірі
після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н
перед наступним приголосним: бізнес, пілот, вібрація, академік, фінанси, гіпопотам, гімн, архів, хірург, література
після приголосних в особових іменах і в географічних назвах та похідних від них перед наступними приголосними за нормами вимови: Замбезі, Капрі, Лісабон, Нагасакі, Сідней, Сомалі, Сочі; Грімм, Дідро, Рос-сіні, Лісабон (лісабонський)
у складних словах на початку другої частини, в яких перша частина закінчується голосним, та після префікса: староіндійський, новоірландський; доісторичний, поінформувати, безідейний, дезінтеграція, дезінфекція
(ь)
пишеться
після приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, монпансьє, ательє, Марсельєза, мільярд, бульйон, віньєтка, каньйон; Севілья, Лавуазьє, Мольєр, Ньютон
після л перед наступним приголосним за нормами вимови: альбатрос, фільм, Дельфи, Нельсон
у кінці слів за нормами вимови: Булонь, магістраль
не пишеться
Перед літерами я, ю, якщо вони позначають пом'якшення попереднього приголосного: малярія, дюна, ілюзія, нюанс, тюбик, тюль; Аляска, Дюма, Сю, Цюрих
Подвоєння приголосних
відбувається
у словах брутто, нетто, ванна, манна, мотто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, дурра, мірра
при збігові однакових приголосних префікса і кореня: ірраціональний, ірреальний, імміграція
у власних назвах (ці подвоєння наявні у мові, з якої запозичується слово) і похідних від них: Міллер, Голландія (голландський), Руссо
не відбувається
у загальних назвах: група, бароко, рококо, клас, інтермецо
Апостроф
ставиться
після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, г, к, х, р
перед я, ю, є, ї: комп 'ютер, ін-терв 'ю, прем 'єр, торф 'яний, ми-ш 'як, кар 'єра, П'ємонт, Рив 'є-ра, Женев 'єва, Фур 'є
після кінцевого приголосного префікса: ад'юнкт, ад'ютант, ін 'єкція, кон 'юнктура
не ставиться
перед йо: курйоз, серйозний
перед я, ю, що позначають м'якість попереднього приголосного: бязь, бюро, бюджет, пюпітр, фюзеляж, кювет, рюкзак, Мюл-лер, Гюго, Кюв 'є
Звертанням називають слово в реченні, що означає назву особи, чи предмета, до якого звернена мова: Шановний Олександре Петровичу!
В українські мові форми звертання виражаються
Залежно від співвіднесення іменника до однієї з чотирьох відмін, закінчення кличного відмінка має свої особливі форми:
Іменники чоловічого і жіночого роду І та II відмін мають в однині у кличному відмінку такі закінчення:
а) для твердої групи - о: Катерино Петрівно, Миколо, Микито, Олено, дівчино, Людмило, подруго, Ганно;
б) для м'якої - е, є, з пестливим значенням – ю: Надіє, Ілле, Розаліє, Маріє, Ліліє, земле, Наталю, Лесю, Олю;
в) для мішаної — е, зрідка — о: листоноше, меже, площе, мереже, Мишо, Мамо, вельможо.
Іменники чоловічого роду II відміни у кличному відмінку мають закінчення:
а) для твердої групи - е, у: Петре, Степане, Іване, пане, директоре, Вікторе, інженере, Олегу, провіднику. У деяких іменниках з основою на г, к відбувається чергування приголосних: друг - друже, козак — козаче.
б) для м'якої — ю: Олексію, Віталію, лікарю, вчителю, токарю, Андрію, секретарю, Юрію, водію, добродію;
в) для мішаної — у, е: товаришу, Петровичу, газетяре, Миклоше.
Іменники III відміни жіночого роду у кличному відмінку мають закінчення - е: Любове, Нінеле, молодосте, радосте.
У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові) обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Олено Петрівно, Лідіє Миколаївно, Лесю Семенівно, Ілле Володимировичу, Борисе Васильовичу, Михайле Климовичу, Миклоше Петровичу.
У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок можуть мати обидва слова: пане бригадире (бригадир), добродію директоре (директор), пане лікарю (лікар).
У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, форму кличного відмінка має загальне слово, а власне ім'я може мати і кличну форму й форму називного відмінка: друже Ярослав (Ярославе), пане Андрію (Андрій).
У звертаннях, що складається із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має лише загальна назва. Прізвище пишуть у називному відмінку: пане Миколаєнко, добродію Якименко, добродійко Марченко, студентко Шевчук.
ПРІЗВИЩА
рос. |
укр. |
|
и |
и |
після дж, ж, ч, ш і ц перед приголосними: Чичиков, Щиглов; у прізвищах, утворених від імен та загальних назв, спільних для української та російської мов: Данилов, Писарев у префіксі при-: Привалов, Прибилкін; у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-, -ицьк-: Голицин, Татищев |
|
і |
на початку слова, всередині після приголосних (крім шиплячих і ц): Гагарін, Мічурін |
|
ї |
після голосного, після м'якого знака, після апострофа: Воїнов |
є |
є |
після приголосних: Бестужев, Венгеров у суфіксах -ев-, -еєв- після шиплячих, р, ц: Писарев, Андреєв |
|
є |
на початку слів: Єгоров |
|
|
у суфіксах -єв-, -єєв- крім шиплячих, р, ц: Алексєєв, Ті-мірязєв |
|
|
у середині слів після голосного и при роздільній вимові: Бердяєв, Буєраков, Достоєвський |
|
|
якщо в українській мові є споріднене слово з постійним і: Пєшков (бо пішки), Звєрев (бо звір), але Лебедєв (бо лебедем) |
є |
йо |
на початку слова, всередині після голосних, після б, п, в, м, ф, коли є = й+о: Воробйов, Соловйов |
|
ьо |
у середині слова, після приголосних, коли є = м'якість приголосного + о: Верьовкін, Тьоркін |
|
о |
під наголосом після ч, ш, щ: Хрущов, Пугачова |
|
є |
в іменах (і похідних від них прізвищах), спільних для української та російської мов: Аршемов, Семенов |
ЬІ |
и |
Чернишов, Рибаков, Малицин |
|
‘ |
після губних, після г, к, х, р перед я, ю, є, ї: Прокоф'єв |
|
ь |
після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н; перед я, ю, є, ї; перед приголосними, у кінці слова: Ульянов, Вольнов, Соболь |
Омоніми – слова однакові за звуковим складом, але зовсім різні за значенням. Лев – тварина, ім’я, монета, знак зодіаку.
Розрізняють:
Омоформи – слова, що збігаються в реченні випадково. Гострий ніж, гострий як бритва.
Омографи – слова, що пишуться однаково, а вимовляються по різному. Приклад, приклад.
Омофони – слова, що вимовляються однаково, а пишуться по різному. Глянути востаннє, глянути в останнє вікно.
Пароніми – слова, що мають схоже звучання, але зовсім ювелір, ювіляр, олія, оліфа, континент, контингент, абонент, абонемент, кит, кіт, кинь, кінь.
СИНОНІМИ – слова відмінні за звучанням, але дуже близькі за значенням. Хуртовина, завірюха, заметіль, хурделиця, хуга, завія. Синонімічні слова часто утворюють синонімічні ряди, в яких в яких виділяють одне визначальне слово. Старий, давній, ветхий, древній.
Існують: 1. усного вживання. Якщо вони з діалектичними особливостями. Гарна дівчини, файна 2. зумовлені контекстом, так звані контекстуальні синоніми. Т. Шевченко, Великий Кобзар, автор «Заповіту», народний поет, український геній, основоположник норм сучасної літературної мови. Леся Українка – дочка Прометея
АНТОНІМИ – слова протилежного значення, використовуються здебільшого в народній творчості, художній літературі, а також в публіцистиці і наукових працях, якщо потрібне порівняння контрастних понять. «Правда і кривда», «А я піду за волю, проти рабства», «Війна і мир». До одного слова можна підібрати цілий ряд синонімічних антонімів. Виселитися – сумувати, журитися, плакати, ридати, голосити.
Розділові знаки у складносурядному реченні
Тире якщо одна з частин подає висновок або наслідок дії першого: Орач торкнеться до керма руками — і нива дзвонить темним сріблом скиб
крапка з комою якщо частини складносурядного речення поширені або в середині них уже є розділові знаки: Не дочекався й трибуналу— збожеволів; і то було приємно— то був би кінець
Кома ставиться 1для відокремлення речень, що входять до складу: Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко);