21. Право Давнього Риму класичного періоду

Головною рушійною силою розвитку права в класичний період були праці правників — попри те, перебували вони на службі в імператора чи ні, — у вигляді коментарів до едикту або звичаєвого права і зводів висновків з приводу реальних чи гіпотетичних справ. Багато часу приділялося розробці норм преторського права. особливо значні досягнення з цього напрямку права мав Салвій Юліан. Класичні правники запровадили в римське право різноманітні термінологічні тонкощі, а до того ж зробили його занадто розгалуженим (Луцій Волузій Меціан), і в середині ІІ століття юрист Гай, нікому не відомий учитель права, розробив для своїх учнів «інституціональну» систему. За системою Гая право було поділено на три розділи, що стосувалися відповідно осіб, речей та дій.

Категорія осіб пов'язувалася з нормами, які регулювали різні види відносин, розглядуваних у трьох аспектах: свободи (вільні громадяни і раби), громадянства (громадяни та іноземці) і становища в сім'ї (незалежні члени родини і ті, хто підвладний іншому).

Категорія речей прийняла на себе головний удар у цій класифікації. Вона включала що завгодно, якщо воно мало вартість у грошовому виразі. Гай визнавав і матеріальні, і нематеріальні речі. До останньої категорії він зараховував, по-перше, боргові зобов'язання у вигляді майна в руках кредитора, які були наслідками або угод, або порушень закону (цивільні правопорушення), по-друге, групи речей, які переходять повністю від однієї особи до іншої, такі як спадок померлого, що потрапляє до рук спадкоємців як певна цілісність.

До третьої категорії належали способи діяльності та визначені різновиди діяльності. Хоча ця схема не мала значного безпосереднього впливу, її залюбки сприйняли як структуру системи приватного права загалом, тож її вплив можна помітити й у сучасних кодексах цивільного права.

Класичний період римського права увінчався в ІІІ столітті появою величезних узагальнювальних коментарів Павла, Ульпіана та Модестіна, які тривалий час обіймали найвищі в імперії посади преторіанських префектів. Опісля того занепад стабільного управління унеможливив розвиток права.

22. Право Давнього Риму посткласичного періоду

Наступні три століття — так званий посткласичний період — позначилися стрімким падінням рівня юридичної науки і розвитком так званого «простонародного права», тобто римського права, пристосованого до умов конкретних провінцій. З адміністративних міркувань імперію було розділено навпіл, однією частиною керували з Рима, іншою — з Константинополя, тож зріс і рівень бюрократизації. Процедуру формулювання замінила процедура розслідування, у рамках якої відмовилися від непрофесіоналів і всю справу слухав призначений державою суддя, який і вирішував спір згідно із законом і відповідно до фактів.

Цю процедуру запозичили й церковні суди, заклавши підвалини для середньовічної римської канонічної процедури, якій притаманна наявність суддів-професіоналів, деталізованих письмових позовних заяв і письмова фіксація всіх свідчень (див. Канонічне право).

Водночас відбуваються процеси щодо кодифікації права. З'являються спочатку кодекси відомих правників, а потім за ініціативи імператорів ці процеси набувають більш системного та значущого характеру. Перші такі кодекси пов'язані з іменами правників Грегоріана та Гермогеніана, імператора Феодосія II.