4.2. Податкові декларації

Платники податків, які самостійно обчислюють свої зобов'язання перед бюджетом та державними цільовими фондами, подають фіскальним органам декларації, в яких приводять відомості про об"єкт оподаткування та суму платежу.

Податкова декларація - це документ, який подається платником податків до податкового органу в строки та за формою, встановленою законодавством і на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податків.

У вітчизняній практиці оподаткування платники окремих платежів подають податковим органам не декларації, а розрахунки, які мають статус декларацій (розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів, розрахунок за спеціальне використання водних ресурсів, розрахунок земельного податку тощо). Такі розрахунки, за невеликим винятком, подаються за платежами, основи побудови яких закладені ще у радянський період.

Форма податкової декларації встановлюється центральним податковим органом. З позицій техніки оптимального оподаткування декларація повинна бути невеликою за обсягом та достатньо інформативною за змістом. Платники податків мають нести мінімальні витрати, пов"язані із придбанням, заповненням та поданням податкової звітності. Водночас фіскальні органи повинні отримувати всю необхідну інформацію, визначену умовами адміністрування того чИ іншого платежу.

Важливим елементом технології оподаткування є визначення податкових періодів та термінів подання податкових декларацій (розрахунків). Для зручності платників встановлюються єдині терміни подання декларацій за рядом платежів. По такому шляху йде і вітчизняна практика оподаткування. З 1 квітня 2001 року в Україні уніфіковано терміни подання податкових декларацій та розрахунків.

4.3. Визначення податкових зобов'язань податковим органом

Одним із поширених способів визначення зобов'язань платників податків перед державною казною є визначення обсягу податку фіскальним органом. В демократичних державах такий спосіб є скоріше винятком із загального правила обчислення податкових зобов'язань і| застосовується переважно у випадках, коли платник податків уникає оподаткування, або вдається до свідомого заниження об"єкта оподаткування та, як наслідок, недоплати податків. Так, для прикладу, в розділі III Податкового кодексу Данії зазначено, що у разі отримання податковою службою незаповненої декларації або при її відсутності, оцінка доходу та відповідні донарахування на дохід платника можуть бути проведені податковою службою.

Чинним законодавством про оподаткування в Украй обсяг податкових зобов'язань платників податкіі визначається контролюючим органом у випадках:

- неподання платниками податкових декларацій;

- виявлення документальними перевірками помилок обчисленні об"єкта та суми податку;

- встановлення арифметичних або методологічним помилок попередніми (камеральними) перевірками податкової звітності;

- коли нарахування податку покладено безпосередньо на податковий орган нормами законодавства.

При визначенні обсягу отриманих платником доходів фіскальні органи нерідко вдаються до методів, які у фаховій літературі називають "непрямими методами". В такий спосіб переважно відстежують доходи, які не знаходять відображення в офіційній звітності та не оподатковуються.

На відміну від "прямих методів", за яких об"єкт оподаткування оцінюється за даними бухгалтерського обліку та податкової звітності, непрямі методи передбачають використання інформації, безпосередньо не пов"язаної із обліковими та звітними даними.

Особливої популярності у фіскальній службі набуло оцінювання доходів платників на базі вивчення даних про проведені ними витрати. Адже для всіх очевидно, що приховувати витрати значно складніше, ніж доходи. Причому непрямі методи можна з успіхом використовувати не тільки для визначення доходів фізичних, але й юридичних осіб.

Серед непрямих методів найбільшого поширення в державах з розвинутими податковими системами набули: метод руху готівки, метод джерел походження і використання фондів, метод банківського депозиту, методи власного капіталу або поліпшення та процентний метод.

Метод руху готівки полягає у порівнянні готівкових надходжень та витрат за певний податковий період. При перевищенні витрат готівки над її надходженнями є підстави допускати про необліковані надходження готівки і, як наслідок, їх неврахування у складі оподатковуваного доходу.

Метод джерел походження і використання фондів базується на співставленні даних про надходження та витрачання активів платників. При цьому перевищення витрат трактується, як заниження доходу.

Метод банківського депозиту передбачає порівняння даних про рух коштів на банківських рахунках та даних податкових декларацій про отримані доходи. Різниця складе суму заниженого доходу.

Метод власного капіталу або метод поліпшенні базується на припущенні, що збільшення активів платник* спричинене зростанням оподатковуваного доходу^ Відповідно, для оцінки достовірності даних декларації,! проводиться порівняння показників динаміки активів та отриманого доходу.

Процентний метод грунтується на порівнянні відносних показників динаміки виробництва, продажу,! отриманих доходів платника податків та ряду інших; аналогічних підприємств(компаній). Значні відхилення таких показників також можуть свідчити про заниження об"єктів оподаткування.

У відповідності до Закону України "Про порядок^ погашення зобов"зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" непрямі методи запроваджуються з 2002 року.

За непрямим методом податкове зобов'язання! визначається на підставі оцінки витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання за конкретними податками чи; іншими обов'язковими платежами.

Визначення податкового зобов'язання за непрямими методами санкціоновано у випадках:

- якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв"язку із невстановленням його місця знаходження або ухилення від надання необхідних для цього відомостей;

. при неможливості обрахувати податкове зобов'язання у зв"язку із неведенням платником податкового обліку або відсутністю первинних документів;

. за умови непідтвердження платником відповідно до встановленого порядку під час документальної перевірки наведених у деклараціях розрахунків. Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами в Україні затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2001 року № 697. Згідно з даною постановою визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише стосовно податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, податку з реклами, рентних платежів, збору на геологорозвідувальні роботи, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього середовища.

Непрямі методи контролю поширюються лише на суб"єктів підприємницької діяльності.

Впровадження непрямих методів в Україні супроводжується заходами щодо забезпечення паритету можливостей різних сторін податкових стосунків. Зокрема, платникам податків надано право оскаржувати, в тому числі і в судовому порядку, суми нарахованих податкових зобов'язань. Якщо податковий орган нараховує фізичній особі податкове зобов'язання, не пов'язане із здійсненням нею підприємницької діяльності, і фізична особа не погоджується з таким нарахуванням, спір вирішується виключно судом за

поданням податкового органу. Обвинувачення платника в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом.