81. Соціальні групи як основні суб’єкти суспільного розвитку

Соціальні групи – основна структурна одиниця сус-ва. Поняття «соцiальна група» узагальнюс сутнiснi характеристики колективних суб’сктiв суспiльних зв’язкiв, взаемодiй i вiдношень. Узагальнення рiзних поглядiв щодо природи соцiальних груп дас пiдстави для тверджень, що, на вiдмiну вiд аморфних спiльнот, їх характеризують: — стiйка взасмодiя, ака сприяс мiцностi та стабiльностi Хх iснування у суспiльному просторi й часi; — вiдносно високий ступiнь згуртованостi; — чiтко виявлена однорiднiсть складу, тобто наявнiсть особливостей, властивих усiм iндивiдам, якi входять до групи;— входження у ширшi спiльноти зi статусом Iх структурних утворень. Природа таких об’еднань е складною. Вони, як правило, виступають системними утвореннями стосовно iндивiдiв, якi, з одного боку, просторово роз’сднанi, а з iншого — не позбавленi iнтегративних прикмет. Системнi об’еднання людей мають розвинену внутрiшню динамічність. Соцiальна група — обмежена в розмiрах спiльнiсть людей, виокремлених iз соцiального цiлого на основi специфiни дiяльностi, соцiальної належностi, спiльностi вiдносин, цiнностей, норм поведiнки, що склались у межах iсторично визначеного суспiльства. Залежно вiд компактностi, форми зв’язкiв i кiлы$остi учасникiв у соцiальних групах прийнято видiляти внутрiшнi утворення: за розмiром — мiкросоцiальнi (малi), локальнi (середнi), макросоцiальнi (великi); за соцiальним статусом — формальнi (офiцiйнi) та неформальнi (неофiцiйнi); за безпосереднiстю зв’язкiв — реальнi (контактнi) та умовнi тощо. Розмiри, структура i склад соцiальны групи визначаються цiлями, заради яких вона набула буттевого статусу. Найпоширенiшою е класифiкацiя груп за розмiром, оскiльки за нею вбачаються й iншi типи класифiкацiй

82. Бiологiчне I соціальне в людинi

Сутнiснi риси людини не е сталсю даннiстю при народженнi. Воин набуваються людинсю у прсцесi й життедiяльнсстi, через взаемсзв’язск 13 зсвнiшнiм предметним свiтсм. Тобто людина не е розумною iстотою, а стае нею, як i свiдомо творчою, соцiальною, такою, що володiе мовленням, формуе власну духовнiсть. Тобто природний органiзм людини е активним чинником формування її сутнiсних рис i властивостей. Бiологiчне в людинi — людський органiзм з його структурами i функцiями, специфiчною для людини нейрофiзiологiчною органiзацiею i властивою їй вищою нервовою дiяльнiстю. Бiологiчне с найвищим рiвнем природного, який iнтегрус в собi фiзичне i хiмiчне, найзначущiша його частина. Це сукупнiсть загальних суттевих ознак i властивостей людей як виду. Особливостями людського органiзму е: пряма хода на двох ногах, розмаХття функцiй рук, бiнокулярний (стереоскопiчний) зiр, великий мозок (наявнiсть глибоких звивин на мозку iстотно визначае розумовi здiбностi людини). Бiологiчнi особливостi людини передаються вiд поколiння до поколiння, записанi в генетичнiй програмi, яку репрезентують молекули дНК. Таким чином, людина, ставщи iстотою соцiальною не позбулася бiологiчної iндивiдуальностi. Отже, якiсть людини, її здiбностi у загальному вимiрi є результатом поеднання трьох факторiв бiологiчного (задаткiв), соцiального (соцiальне середовище i виховання) i психiцного. Тобто людина впорядкована як законам живої природи , так i суспiльним законам, законам власної цілісності. Отже, людина е цiлiснiстю, якiй ънутрiшньо притаманнi дiяльнiсть i варiатаВнiсть (унiкальнiсть) як наслiдок поеднання взаємодії її соцiальностi та природностi.