7. Основні етапи розвитку давньогрецької філософської думки

Філософія в Стародавній Греції виникає у VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала з'явлення вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта філософського мислення. Особливості суспільних відносин у полісах привернули увагу до основної проблеми, яка хвилювала старогрецьких мислителів, — проблеми відношення загального і одиничного. В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в живому зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це мало місце в східних деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя, по суті, окреслила схему філософського осмислення світу в старогрецькій філософії. Етапи розвитку жавньогрецької філософської думки: 1. VI-V ст. до н. е. Період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зайнята пошуком першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії. 2. IV-III ст. до н. е. Період розквіту демократії. Поворот мислителів від зовнішнього світу до людини. Домінування політичної, етичної і гносеологічної проблематики. Інтерес до загального й одиничного у відносній рівновазі (софісти заперечують загальне, Платон і Арістотель відновлюють його в правах). 3. III ст. до н.е.-V ст. н.е. Епоха еллінізму і Римської імперії. Криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. Замикання особи (одиничного) на себе. У філософії домінування етико-релігійної проблематики.

8. Атомістична концепція буття Демокріта

Дальший розниток фiлософП поляган у запронадженнi принципу дискретностi, перернностi як засобу побудони снiту. На мiсцi едины безперервнЫ субстанцй постала множиннiсть субстанцiй, тобто дискретнiсть (перерннiсть) буття. Виникнення i зникнення, незмiннiсть i мiнливiсть пояснюналися на основi поеднання i роз’еднання незмiнних субстанцiй. У цьому напрямi рухалася думка Демокрiта Перехiд нiд едины субстанцП до множини начал ман певний соцiальний пiдтекст. Якщо на першому етапi рознитку давньогрецького суспiльства соцiальнi iнститути, традицii (загальне) домiнували над iндивiдом, то з розвитком демократИ загальне все бiльше осмислюеться як сумарний результат дiяльностi окремих iндивiдiв. Така «атомiзацiя’> соцiумiв стала моделлю осмислення природи, космосу: свiт було подано ас .змножину одиниць’> тодi, коли в центрi суспiльного життя опинилася особа. Якщо Емпедокл і Анаксагор надавали першоелементам якiсних ознак, то атомiсти Левкiпп 1 Демокрiт вбачали в атомах, вважаючи х найменшими неподiльними часточками, тiльки кiлькiснi вiдмiнностi — щодо форми, порядку i положения (повороту). Наприклад, А вiдрiзняеться вiд В формою, АВ вы ВА порядком, А вiдА кутом. За допомогою кiлькiсних варiацiй атомiв Демокрiт намагався пояснити якiсну рiзноманiтнiсть свiту. для пояснения руху вiн поряд з неподiльними атомами вводив пустоту. Iдею неподiльностi атомiв як першооснови буття вiн запозичив у елеатiв, якi вважали неподiльним буття. Тiльки елеати це буття мислили единим, а демокрiт вважав, що таких недiлимих буттiв нескiнченно багато. Постулюючи атоми i пустоту, Демокрiт розв’язав практично всi логiчнi суперечностi щодо структури сущого, якi поставила натурфiлософiя. Вiн переконував, що на основi атомiв і пустоти можна поеднати буття i небуття. Атоми — буття, Iх вiдсутнiсть (пустота) — небуття. Атоми — дискретнiсть, пустота — безперервна. На цiй пiдставi знiмалися проблеми зникнення речей (атоми, з яких вони складаються, роз’еднуються), збереження субстандП в усiх перетвореннях (атоми вiчнi). Зникнення i виникнення речей — це роз’еднання i з’еднання невидимих атомiв. Демокрiт запропонував Iдею жорсткої причинностi, то його вчення було найбiльш завершеною теоретичною моделлю сущого, яку запропонувала давньогрецька натурфiлософiя. Воно е наслiдком взаемодii та розвитку логiчних принципiв, якими пояснювали свiт попереднi мислителi.