5. Давньоіндійська Філософія

Давньоiндiйське суспiльство було кастовим, свiтоглядом його була мiфологiя, викладена у Ведах — збiрниках гiмнiв. У серединi 1 тис. до н. е. брахманiзм поступився мiсцем релiгiйним течiям — джайнiзму i бУддизму. Фiлософiя в Iндй ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Творцями бiльшостi фiлософських шкiл були жерцi-аскети, чим пояснюються такi особливостi iндiйської фiлософiу, як проповiдь аскетизму та мiстичного споглядання, пасивнiсть i самозаглиблення. Серед багатьох Шкiл iндiйськоу фiлософiї чiтко окреслюються два їх типи: ортодоксальнi, класИчнi (даршан) i неортодоксальнi, некласичнi (настiка). ОРТодоксальнi визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні хоч i запозичують з Вед деякi iдеї, не визнають їх святостi. ОРТодоксальнi, класачнi (даршан) фiдософеькi школи:веданта, мiманса, вайшешика, санкх’я, ньяя 1 йога. Основою свiту вони проголошують Врахмана, Бога, духовну субстанцiю. Брахман породжуе, вiдтворюе i пiдтримуе все суще. Але вiн е безособовим началом. Носiем принципу iндивiдуальності е атман, який облатштовуе свiтопорядок, е внутрiшнiм правителем. Сутнiсть людини також включае атман i брахман. Мета людського життя полягае в тому, щоб подолати низку нескiнченних перевтiлень i злитнся з космiчними атманом i брахманом, розчинитися в них. Неортодокеальнi, некласачнi (настiка) фiлософськi школи: буддизм, джайнiзм i чарвакалокаята. Буддизм — свiтова релiгiя, морально-етичне вчен. ня зi значними фiлософськими вкрапленнями. Вважае, що життя — це страждання. Причиною страждань е бажання людей, заперечує субстанцiйну модель свiту i розглядає суще як процес, безперервне становлення. Джайнiзм виник водночас з буддизмом, мае спiльнi з ним мотиви. Вважас, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям. Чарвака-локаята — едина матерiалiстична школа давньої Індії. Основою свiту вважас п’ять елементiв воду, вогонь, землю, повiтря i (iнодi) ефiр. Кожний з них складаеться зi свох атомiв, якi незнищеннi й незмiннi. Заперечуе ведiйське вчення про карму i сансару, iснування Бога i душi.

6. Давньокитайська фiлософiя

Виникнення i розвиток давньокитайськЫ фiлософi припадае на Уi—III ст. до н. е. В цей переіод сформувалися провiднi фiлософськi школи — даосизм, конфуцiанство, моїзм, легiзм, натурфiлософiя, якi помiтно вплинули на розвиток китайсько фiлософії, були сформульовані традицiйнi для китайської фiлософiї проблеми, поняття i категорії. Фiлософiя в ВИникае у ЗВ’язку з кризою мiфологiї. Засновником конфуцiанства — етичної фiлософськорелiгiйноi доктрини — е Конфуцiй. Конфуцiанство вважаеться духовною основою китайського суспiльства. Конфуцiанство — фiлософське вчення, яке проголошуе верховенство добра у свiтi, захищас непорушнiсть установлених небом суспiльних норм. Основою конфуцiакської моральної концепц1К е вчення про жень — людинолюбство. Вчення про жень — це мораль, покликана була регулювати стосунки людей у мiстах, державi, якi часто не знають одне одного, але iнтереси яких стикаються. Конфуцiавська етика передбачае верховенство добра. Важливе мiсце у вченнi Конфуцiя посiдае поняття *лi (правило, норма, ритуал, церемонIал). Без «лi» не може iснувати держава. Засновником даосизму — другої за значениям течії у фiлософiї Китаю — є Лао-цзи. Даоснам зосереджуеться на природi, свiтi. Основним його поняттям е дао — шлях, доля, природна закономiрнiсть, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбавлене форми, перебувае в безперервному русi. Даосизм — фiлософське вчення, згiдно з яким природа i життя людей пiдпорядкованi загальному божественному законовi дао. За своею соцiальною базою даосизм спрямований проти конфуцiанства. Людинолюбство i вченiсть Лао-цзи засуджуе як протидiю дао. Носiями iдей даосизму були родова аристократiя, усунута вiд, а також монахи-аскети — носй iдей бездiяння, безкорисливостi тощо. Іншi фiлософськi течії Китаю — моїсти, легiсти (законники), натурфiлософи тощо — значно вiдрiзнялись у поглядах на суспiльство i суспiльнi вiдносини, але поняття «дао», «жень «лi», протилежнi часточки «яю> та «iнь,, посiдають у них значне мiсце.