58. Чуттєвий рівень пізнання та його форми

Будь-яке знания е поеднанням двох протилежних сторiн—чуттевого та рацiонального знань, якi неможливi одне без одного. Органи чуття надають розумовi вiдповiднi данi, факти. Розум х узагальнюе й робить певнi висновки. Без органiв чуття немае й роботи розуму, а чуттевi данi завжди певною мiрою усвiдомленi, теоретично навантаженi, регулюються розумом. Чуттєеве пiзнання (живе споглядання) здiйснюеться за допомогою органiв чуття—зору, слуху, дотику та iн., якi щодо людини е продуктами не тiльки бiологiчної еволюції, а й всесвiтньої iсторi. Органи чуття—єдинi «двері», якi вiдкритi для iнформацП про навколишнiй свiт, яка потрапляе до свiдомостi. Живе споглядання як момент чуттево-предметнЫ дiяльностi здiйснюеться у трьох головних взаемопов’язаних формах. Це—вiдчуття, сприйняття та уявлення. Вiдчуття — вiдображенняусвiдомостiлюдини певнихсторiн, якостей предметiв, якi безпосередньо дiють на органи чуття. Вiдчуття можна роздiлити на зоровi (вiдiграють чи не найважливiшу роль), слуховi, дотичнi, смаковi, нюховi. Як правило, вiдчуття е складовою бiльш складного образу — сприйняття. Сприйняття — цiлiсний образ предмета, безпосередньоданийужиному спогляданнi з сукупностi зсiх його сто рiн, синтез пезних окремих зiдчуттiз. Уявлення — узагальнений чуттезо-наочний образ предмета, який спразляз зплиз на органи чутгя н минулому, але зже не сприймасться за раз. До уявлень вiдносять образи пам’ятi (куполи СвятоХ Софй чи Лаврська дзвiниця), образи уяви (мавка, лiсовик) тощо. Порiвняно iз сприйняттям в уявленнi немае безпосереднього зв’язку з реальним об’ектом. Це аморфний, нечiткий образ предмета, але в ньому наявне елементарне узагальнення з видiленням певних загальних ознак та вiдкиданням неiстотних. Живому спогляданню властиве вiдображення зовнiшнього свiту в наочнiй формi, присутнiсть безпосереднього (без промiжних ланок) зв’язку людини з дiйснiстю, вiдображення переважно зовнiшнiх сторiн та зв’язкiв, початок занурення у внутришни закономирности та зв’язки на основи первинного узагальнення чуттевих даних. Отже, немае чистої чуттєвости, яка була б вильною вид впливу мислення. Але роль чуттевого видображення в пiзнаннi е особливою, навiть якщо зважати на значне зростання роли мислення, абстрактно-iдеалiзованих об’ектив у еучаснiй науцi.

59. Раціональний рівень пізнання та його форми

Рацiональне пiзнання найбiльш повно й адекватно виражене в мисленнi. Мислення — активний процесузагальнення й опосередкозаного вiдображення дiйсностi, який забезпечуе розгортання на основi чуттевих даних закономiрних зв’язків. Вiдбуваеться воно в найтiснiшому зв’язку з мовою, а його результати фіксуються в мові як у певний знаковий системи, що може бути природною та штучною. Мислення людини е не тільки природною якістю, але набуваеться людиною як соціальним суб’ектом у процеси исторї, предметної діяльності та спілкування. Два основни рівні мислення — розсудок и розум. Розсудок — початкозий рiзень мислення, де оперузання абстракцiями зiдбузаеться н межах пезної незмiнної, напе ред заданої схеми. Це здатнисть послидовно й коректно будувати своi думки, класификувати й систематизувати факти. Головною функціею розсудку е розкладания та обчислення. Розум —вищий рiвень рацiонального пізнання, якому властивi творче оперування абстракцiями та рефлексiєю, спрямованiсть на усвiдомлення власних форм та передумов, самопiзнання. На цьому рiвнi легше сягнути сутностi речей, їх законiв та суперечностей. Поняття тут беруться до розгляду в їх взаемозв’язку, розвитку й всебiчно. Головним завданням розуму е поеднання рiзнобiчного, навiть протилежного; занурення у глибиннi причини та чинники дослiджуваних явищ. Основою формою мислення е поняття, судження та умовивiд. Поняття — форма мислення, яка вiдображас эагальнi iсторичнi зв’яэки, сутнiснi ознаки явищ, поданиху їх визначеннях. Поняття бувають спорiдненi та протилежнi за змiстом, близькi та вiддаленi за рiвнем абстрагування. Найзагальнiшi поняття—це фiлософськi поняття, категорiї: «сутнiсть», «явище», «свiдомiсть» та iн. Судження — форма мислення, яка вдображае явища, процесидiйсностi, їх зв’язки. Ця мислительна конструкцiя втiлюеться в оповiдне речення, яке може бути iстинним або помилковим. У судженнi можуть вiдображатися не тiльки сутнiснi й загальнi характеристики явищ, а й другоряднi. З понять та суджень складаеться умовивiд, який вiдображае процес отримання нових результатiв у пiзнаннi. Умовивiд — форма мислення, завдяки якiй э попередньо здобутого знания з одного чи декiлькох суджень виводиться нове знання теж у виглядi судження.