Тема 15. Продуктивність, мотивація та оплата праці

15.1. Питання для теоретичної підготовки

1. Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники підвищення.

2. Мотивація трудової діяльності.

3. Сучасна політика оплати праці.

4. Застосовувані форми та система оплати праці.

5. Система участі працівників у прибутках.

Питання для поглибленого вивчення

1. Система розрахунків можливого підвищення продуктивності праці за рахунок дії певної сукупності та окремих чинників.

2. Вибір оптимальних форм і систем оплати праці на підприємствах різних форм власності.

3. Зарубіжний та вітчизняний досвід щодо участі працівників у прибутках (доходах) та власності приватизованих підприємств.

Література

1. Дієсперов В. Аграрна складова реформи оплати праці. // Україна: аспекти праці. – 2001. - №5. – С. 26-30.

2. Економіка підприємства. Підручник. / За ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528с.

3. Лованов І. Про застосування в суспільній практиці понять форми і системи оплати праці. // Україна: аспекти праці. – 1998. - №5. – С. 31-34.

4. Павловськка О. Вдосконалення державного та регіонального регулювання оплати праці. // Україна: аспекти праці. – 2001. - №4. – С. 36-39.

5. Петрова І. Оплата праці в мотиваційній системі сучасного підприємства. // Україна: аспекти праці. – 2001. - №7. – С. 22-27.

6. Погарцев О. Про методи оцінки продуктивності праці в промисловості району. // Економіка України. – 1999. - №2. С. 90-92.

7. Ткаченко Н. Узагальнення методичних підходів до організації обліку оплати праці. // Україна: аспекти праці. – 2001. - №5. – С. 31-36.

15.2. Основні теоретично-розрахункові положення теми

Продуктивність праці — це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_п.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

П_{п.пл. = ,}

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Кількісний вплив окремих факторів на зміни у продуктивності праці на підприємстві визначається у такому порядку:

• розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Ч_вих), тобто умовна чисельність, що була б необхідною для забезпечення планового (розрахункового) обсягу виробництва за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника;

• визначається зміна (зменшення “-“, зростання “+”) вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Е_с;

• розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (W) відносно базового періоду за формулою

W =

Оплата праці (заробітна плата) – грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Основними видами заробітної плати є номінальна і реальна заробітна плата.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці, які знаходяться, приблизно, у співвідношенні: 70% — основна заробітна плата, 30% —додаткова.

Основна заробітна плата працівника визначається тарифними ставками, посадовими окладами, відрядними розцінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Її розмір залежить від результатів роботи самого працівника.

Величина додаткової заробітної плати визначається кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагород, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством.

Основні функції заробітної плати:

- відтворювальна ( заробітна плата забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації);

- стимулююча (оплата праці спонукає працівників до ефектних дій на робочих місцях).

Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб’єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки і ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.

За прямої відрядної системи заробіток працівника (D_П.В.С.) розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (ν) та розцінки за одиницю продукції (ρ₀):

D_П.В.С. = ρ₀ ν

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток робітника (D_Н.В.С.) за цієї системи розраховується за формулою:

D_Н.В.С. = s t k_вн ,

де s — погодинна тарифна ставка;

t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником;

k_вн — середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальної системи заробіток працівника (D_В.П.С.) складається з відрядного заробітку (ρ₀ ν) та премії (m) за досягнення певних результатів:

D_В.П.С. = ρ₀ ν + m.

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (n₀ ) за звичайними відрядними розцінками ρ, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n_i), — за підвищеними розцінками (ρ_i.) залежно від ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (D_{в прог}) у цій системі визначається за формулою

D_{в прог} = ρ₀n₀ + ρ_i n_i .

Відмінність акордної системи полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання.

Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

За простої почасової оплати заробіток працівника (D_nn) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):

D_n =

За почасово-преміальної системи окрім тарифного заробітку (st} працівник одержує премію (т) за досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток (D_nрем ) визначається за формулою:

D_nрем =