Дерево Життя — український родовід

Священне дерево для наших прапрадідів це було не просто зображення, не просто сюжет для вишивання. У давні часи йому дали назву Світове Дерево, або Дерево Життя. Остання міцно за­кріпилася за ним, оскільки точно відображає його сутність. Адже це Дерево — символ життя в широкому розумінні, своєрідна (осмислена багатьма поколіннями людей) модель Всесвіту з його вічно живою природою. Тож і досі називають його Деревом Жит­тя,— бо втілює воно в собі все життя в нашому Всесвіті, у всіх його проявах.

Старі міфи про надзвичайне дерево, яке має душу, наділене мудрістю й великою чарівною силою, збереглися чи не в кож­ному куточку нашої планети. Особливо такі перекази були поширені у всіх індоєвропейських народів, до яких належали і праукраїнці.

Цікаво, що різні народи возвеличували до такого звання різ­ні дерева — від дуба до пальми. Пояснення цьому треба шукати в нашій психології: люди схильні надавати надприродних сил тим речам (у цьому разі — деревам), які приносять їм найбільше користі, а також є найміцнішими та найсильнішими.

В Єгипті та Месопотамії прообразом священного дерева була фінікова пальма. В Індії цю роль виконувала смоківниця. Китайці священним деревом вважали шовковицю. А в Німеччині таку почесну функцію виконувала звичайна липа.

Праукраїнці священними деревами вважали дуб, явір, вербу, вишню тощо.

Окрім практичної цінності, дерево ще було й довговічне (священні його породи), інколи вічнозелене (прекрасний символ вічного життя), цілюще тощо, і це також сприяло встановленню культу дерева.

Очевидно, що кожне Світове Дерево чітко складається з трьох частин, ярусів або сфер — коренів, стовбура, верхівки. Така побудова Світового Дерева відображала уявлення слов’ян про будову Всесвіту. За уявленнями наших давніх пращурів, він мав три світи.

Отже, Всесвіт праукраїнці уявляли так: внизу містився підземний (потойбічний світ), над ним розташувався звичний людині, реальний, земний світ, над яким мрійливо розкинулася вища сфера — божественна легкість небес, де пили свої ароматні напої боги, посилаючи людям щастя й випробування. Нижчий світ (світ минулого, світ померлих) називали Нав, земний світ — Яв, а небесний — Прав. Древні слов’яни свято вірили в це. Більш пізня інтерпретація трьох світів говорила про те, що вони являють собою пекло та рай, між якими розташовується наша грішна земля. У цій системі, на відміну від попередньої, малося на увазі, що душа людей може потрапити до верхівки, до янголів, тоді як в більш ранній версії вважалося, що померлі потрапляють в ниж­чий світ, світ минулого. Це було не пекло, а місце, куди приходили всі люди після закінчення земного життя.

Слов’яни вважали, що саме бог Род розділив світ на три частини. Верхню частину, де живуть боги, називали Прав, бо вони (боги) робили все правильно. Яв так називали тому, що це світ, який явили нам боги. А світ минулого Нав був притулком для небіжчиків — «нав’їх». Всіляких представників потойбічного світу слов’яни називали «нав’їми» людьми.

Біблійне Дерево Життя росте посеред райського саду. Теологи схильні вбачати в ньому духовне дерево (тобто не шукати кон­кретний прототип — смоківницю чи щось інше), символ речей духовних. Дерево Життя в цьому разі — це духовне дерево пізнання добра через добро. Коли людина виконує Божу волю, то вона живиться плодами цього дерева.

Однією з найважливіших трактовок Дерева Життя є та, в якій говориться, що це Дерево пов’язане не тільки з богами та тваринами, а з людським родоводом — окрім усього переліченого, Світове Дерево є ще й родовим. Адже пам’ять про предків — зв’язок з минулим (коріння має бути міцним), а плекання нащадків — шлях у майбутнє (залишити добру пам’ять про себе, що ґрунтується на корисних справах,— це теж шлях у майбутнє). Усе це й несе в собі Дерево Життя, майже безмежний за своєю глибиною символ. Життя людини невід’ємне від її роду, людина не може бути одна; «хто не знає минулого, в того немає майбутнього».

Разом із тим для кожної людини це дерево означає її родовід. Недаремно ж графічну історію сім’ї в науці називають «генеало­гічним деревом» (саме деревом!) і схематично креслять її у вигля­ді стилізованого стовбура з гілками.

Кожна гілочка на Дереві Життя означає когось із родичів. Пізнаючи свій рід, пізнаємо цілком український родовід, принаймні наближаємося до цього. І якщо кожен досконало знатиме своє родинне дерево, то теоретично ми матимемо велике Дерево Життя, родовід усього українського народу, адже нині ми всі є хранителями родоводу.

(627 сл.) (Із «Дитячої енциклопедії»)

Урок 12

Урок 13