2. Місцеве самоврядування в Україні

В Україні вперше поняття місцевого самоуправління було використано в Конституції П.Орлика (1710 р.) далі – в Конституції УНР.

В Україні конституційно місцеве самоврядування визначається як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення як безпосередньо,так і через відповідні органи місцевого самоврядування – сільськ, селищні, міські ради таїх виконкоми. В законі України “Про місцеве самоврядування” місцеве самоврядування визначається як гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів або посадових осіб вирішувати питання місцевого значеня.

До складових місцевого самоврядування відносяться:

• територіальна громада;

• сільська, селищна, міська рада;

• сільський, селищний, міський голова,;

• виконавчі органи рад;

• районні та обласні ради;

• органи самоорганізації населення.

Територіальна громада – це основний суб’єкт місцевого самоврядування, який складається з жителів села (кількох сіл), селища, міста.

Органи місцевого самоврядування здійснюють функції і повноваження в інтересах населення та від його імені, які визначені Конституцією та законами України.

Водночас, врегулювання потребує питання розроблення механізму відповідальності представників органів місцевого самоврядування, сільських, селищних та міських голів перед громадами, що їх обрали.

Реформування потребує підготовки кадрів, а саме: створення ефективної системи підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевої влади; розроблення демократичного і прозорого порядку кар'єрного зростання працівників та підвищення рівня їх правової та соціальної захищеності; залучення до роботи в органах місцевого самоврядування молоді.

На разі основними проблемами щодо повноцінного функціонування інституту місцевого самоврядування, є: фінансово-економічна несамостійність територіальних громад; надмірна концентрація владних повноважень у центральних та місцевих органах виконавчої влади, обмеженість повноважень органів місцевого самоврядування; низький рівень взаємодії органів місцевого самоврядування та контролю за їх діяльністю з боку територіальних громад.

В цьому контексті необхідно вирішити питання щодо: завершення процесу розмежування об'єктів державної та комунальної власності; законодавчого визначення статусу об'єктів комунальної власності та об'єктів спільної власності територіальних громад; надання об'єктам комунальної власності, що перебувають у розпорядженні обласних та районних рад, статусу об'єктів комунальної власності територіальних громад; розмежування земель, що перебувають у державній власності, та таких, що передані до комунальної власності; удосконалення механізму сплати місцевих податків і зборів шляхом проведення податкової реформи; підвищення рівня зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні обсягу надходжень до державного бюджету; зміцнення місцевих бюджетів розвитку; запровадження програмно-цільового методу діяльності, а також практики середньострокового планування на місцевому та регіональному рівні; розширення доступу органів місцевого самоврядування на ринок внутрішніх та зовнішніх запозичень; сприяння розв'язанню соціально-економічних проблем територіальних громад сіл шляхом удосконалення механізму земельної іпотеки.

Потребує удосконалення також порядок розроблення механізму урахування пропозицій органів місцевого самоврядування під час формування проекту державного бюджету.

Держава повинна забезпечувати баланс між стимулюванням найбільш перспективних територій і запровадженням дієвого механізму для подолання економічної та соціальної нерівності, особливо щодо забезпечення реалізації права населення на освіту, охорону здоров'я і соціальний захист.

Тема V. Роль і місце бюджету в територіальному розвитку 1. Сутність та принципи формування бюджету

2. Класифікація доходів та видатків бюджетів різних рівнів

3. Функції та особливості бюджету

4. Перспективи удосконалення бюджетів