1. Нормативно-правові засади управління територіальним розвитком

Адміністративно-територіалдьний менеджмент в Україні на сучасному етапі формується на законодавчо визначених засадах стратегічного та тактичного планування; об’єднання та концентрації фінансових і матеріально-технічних ресурсів; впровадження ефективних форм та методів управління; узгодженості та синхронізації дій різних гілок та рівнів влади; дотримання відповідності можливостей і потреб регіонального розвитку; диференціації та диверсифікації напрямків діяльності; приватно-державного партнерства; вирівнювання соціально-економічних показників; пріоритетності забезпечення соціальних потреб населення та підвищення рівня життя.

Практична реалізація означених засад висуває на перший план вимоги до органів влади адміністративно-територіальних утворень щодо вдосконалення управління, здійснення його на сучасних науково теоретичних підходах, формах та методах.

Сутність, особливості та характерні ознаки територіального управління визначаються соціально-економічними завданнями.

В залежності від сфери діяльності завдання конкретизуються щодо підвищення ефективності роботи, отримання прибутку, розв’язання соціально-економічних завдань, забезпечення життєдіяльності населення тощо.

АТМ включає систему місцевого самоврядування і тому здійснюється на основі поєднання державного управління та форм і методів діяльності територіальних громад.

Діяльність органів державної влади регулюється Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування”, Законом України “Про державну службу” та іншими нормативно-правовими актами.

В частині діяльності виконавчої гілки влади територіальне управління здійснюється на засадах прямої підпорядкованості. Управлінський процес у цьому випадку включає наступні послідовні дії – встановлення предмету управління, оцінка об’єктів управління за належністю до форм власності та статусом, обстеження реального стану, встановлення ролі, значення та місця в регіоні, виявлення проблем та її аналіз, формулювання і розробка завдань, прийняття рішень, доведення їх до виконавців, планування заходів, організацію виконання, контроль, оцінку результатів та підведення підсумків.

У сукупності зазначені складові визначають повний управлінський цикл.

В частині адміністративного управління є повна залежність функціонування керованої системи від органу управління – побудови його структури, підбору управлінців, оптимального визначення функцій управлінських підрозділів та окремих виконавців.

Поблемою є мотивація до праці, оскільки в адміністративних системах виконавці не зацікавлені у виявленні ініціативи, пошуку ефективних засобів, форм і методів роботи, кращих варіантів виконання рішень.

Підтвердженням зазначеному є часи планово-адміністративної системи, коли з одного центру без врахування суспільних та економічних законів здійснювалося управління всіма сферами життєдіяльності суспільства, наслідком став крах всієї вибудованої управлінської структури.

Водночас, адміністративний ресурс через посилення контрольних функцій та персональної відповідальності кадрів, в окремих випадках, дозволяє отримувати достатньо високі результати.