3. Становище основних галузей регіональної економіки

З метою детального аналізу соціально-економічної ситуації регіонів розглянемо становище основних галузей матеріальної та гуманітарної сфери.

За інтегрованою оцінкою ефективності економіки, рівнем життя та екологічної безпеки, а також конкурентоспроможності суб'єктів господарювання регіони України поки що значно поступаються регіонам європейських країн.

Проблемою є нерівномірність регіонального розвитку, загалом низькі соціально-економічні показники, повільне впровадження ринкових перетворень та недостатня їх ефективність.

Водночас, до показників, які мають протягом останніх років позитивні тенденції відносяться – зростання регіонального ВВП; збільшення чисельності зайнятих; розвиток галузі зв'язку та інформатизації; розвиток малого підприємництва; розвиток туристичного потенціалу; активізація інвестиційної діяльності.

Серед показників, які потребують вжиття заходів щодо покращення – низький рівень іноваційності; нераціональна структура зайнятості; зменшення чисельності населення; низький рівень розвитку транспортної мережі; погіршення стану основних джерел питного водопостачання; питання техногенного навантаження на навколишнє середовище; деградація земельних угідь, низький рівень відновлення їх родючості; зменшення кількості дошкільних навчальних закладів й кількості дітей в них; недостатнє кадрове забезпечення шкіл; старіння науково-педагогічних кадрів вищої освіти; невідповідність попиту та пропозиції робочої сили; бідність населення і виїзд громадян України для працевлаштування до інших країнах.

За структурою економіки 15 регіонів країни належать до промислово-аграрних, основна частка валової доданої вартості в них припадає на промисловість.

Серед багатьох факторів, які негативно впливають на конкурентоспроможність регіональної економіки, особливо вирізняються три – інвестиційний клімат, який далекий від рівня, необхідного для швидкої модернізації виробництва; виробнича інфраструктура – здебільшого нерозвинута; фінансова та інформаційно-комунікаційна галузі, які поки що не відповідають необхідному рівню щодо сприяння інноваційній діяльності та залученню інвестицій. Суттєвого вдосконалення потребує також регуляторна політика, яка застосовуються до малого і середнього бізнесу.

Слабким місцем регіональної економіки є структурна розбалансованість та деформованість промислового комплексу, високий рівень енерго - та капіталоємності виробництва, які успадковані від попередньої планово-адміністративної системи. За роки незалежності ситуація істотно не покращилася. Застаріла матеріально-технічна база не відповідає сучасним вимогам і не дає можливості використовувати наявний природний та людський потенціал регіонів.

Господарська діяльність багатьох регіонів базується на одній - двох галузях, підприємства яких є сировинними або виробляють проміжну та низько технологічну продукцію.

Більшість регіонів має сприятливі природні умови для розвитку сільськогосподарського виробництва. Загалом, Україна є провідною аграрною державою Європи із значними можливостями для подальшого розвитку сільського господарства та перетворення його у високоефективний, експорто спроможний сектор економіки. На нашу країну припадає майже третина запасів чорнозему та 27 відсотків орних земель.

Однак за роки незалежності в агропромисловому комплексі відбувся значний спад виробництва продукції, що зумовлено невирішеністю питань власності на землю, значною зношеністю виробничих фондів та складною демографічною ситуацією. Для сільського господарства характерні значні регіональні диспропорції.

В стратегії регіонального розвитку до 2015 року ключовою проблемою, що потребує поетапного розв'язання визначено зростання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність вироблюваної продукції та інвестиційно-інноваційна активність.

Різні темпи розвитку регіонів протягом 90-х років призвели до поділу регіонів за їх конкурентними перевагами, різним рівнем адаптації до умов ринку, структурою економіки та можливостями щодо проведення реформ на регіональному рівні до стабільних, які ефективно розвиваються; таких, що за структурних змін здатні самостійно вийти на середні соціально-економічні показники та депресивних, які потребують допомоги держави.

Подальше поглиблення дисбалансу в економічно-соціальному розвитку на регіональному та місцевому рівні істотно ускладнюватиме реалізацію єдиної політики у сфері соціально-економічних перетворень, збільшуватиме загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки; перешкоджатиме формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг; не даватиме змоги повною мірою використовувати потенціал міжрегіонального та прикордонного співробітництва; ускладнюватиме розв'язання екологічних проблем.

Значна диспропорція у сфері економічного розвитку регіонів спричинена також незадовільним станом інфраструктури, низьким рівнем пристосування робочої сили до ринкових умов, недостатньою підтримкою розвитку підприємництва; відсутністю інноваційної спроможності підприємств; деградацією навколишнього природного середовища та, як наслідок, низькою інвестиційною привабливістю територій.

Це обумовлено й відсутністю ефективного механізму впливу на економіку з боку місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку: питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не перевищує 1 відсотка. Збільшується регіональна асиметрія за обсягами інвестицій в основний капітал.

При недостатній платоспроможності внутрішнього ринку значний вплив на соціально-економічну ситуацію, що склалася в регіонах мають зовнішні фактори – цінова політика на міжнародному ринку, нестабільні ціни на енергоносії, недосконалі митні та податкові правила стосовно вітчизняного виробника.

Слабкий науково-інтелектуальний потенціал регіонів не дозволяє інтегрувати у виробничу і невиробничу сферу наукові та технічні досягнення.

Гальмом розвитку регіонів є також низькі кількісні та якісні параметри трудового потенціалу, які не дають можливість виробляти конкурентну на світових ринках продукцію.

На формування трудового потенціалу впливає зниження показника народжуваності і збільшення показника смертності, скорочення тривалості життя і загальне старіння населення.