2. Діяльність органів виконавчої влади регіону

В системі державного управління особливе місце займає регіональний рівень – "район-область", а серед суб’єктів – обласна та районна рада і відповідні державні адміністрації.

Аналіз показує, що одним із факторів, який призводить до проблем на регіональному рівні є відставання законотворчого процесу і, відповідно, практичних дій по реформуванню регіонального управління від суспільних процесів, недостатність цілеспрямованих кроків щодо розробки реалістичних нау­ково обґрунтованих програм.

На етапі створення економічних передумов для поступального розвитку регіону потрібне застосування сукупності універ­сальних, систематизованих методів з метою досягнення визначених дер­жавою цілей в реальних ринкових умовах, врахування специфіки регіонів щодо вдосконалення управління кожним з них .

В цьому контексті роль регіонального управління полягає в:

• конкретизації цілей державної політики адекватно до потреб і особливостей регіону;

• визначенні регіональних пріоритетів;

• створенні й підтриманні на належному рівні ресурсного потенці­алу і матеріально-технічної бази регіону;

• забезпеченні ефективного функціонування гуманітарних систем;

• підвищенні рівня кваліфікації кадрів та їх раціональне викорис­тання з метою підвищення якості управлінських послуг;

• створенні можливостей для реалізації процесу саморозвитку шляхом самофінансування та самозабезпечення.

Крім того, подальша лібералізація суспільних відносин, вдоскона­лення організаційних та правових засад реформ, нові вимоги до рівня управлінських послуг, необхідність забезпечення задекларованих соціальних гарантій вимагає поєднання регулюючої і контролюючої ролі регіональної влади з подальшою демократизацією її діяльності.

Реалізація регіональної політики потребує вдосконалення форм і методів діяльності, спрямування їх на органічне поєднання економічної і фінансо­вої складових з активною соціальною політикою. Це означає:

- забезпечення виконання прийнятих державних програм, розробку та здійснення регіональних програм, які дадуть можливість відійти від традиційного методу "спроб і помилок", об'єднати макро – і мікро економічні процеси, зусилля різних гілок та рівнів влади (області, ра­йону, міста, селища, села), структур різних форм власності (держав­ної, приватної, колективної);

• здійснення регулюючої та контролюючої ролі за структурними зрушеннями в народногосподарському комплексі регіону;

• проведення постійної соціально-економічної експертизи, розробку середньо та довготермінових прогнозів;

• всебічну підтримку структур всіх форм власності, які здійснюють соціально-економічну політику;

• створення для населення умов та забезпечення рівних можливостей, отримання соціальних гарантій та ефективної адресної допомоги;

• впровадження на нових засадах відносин комунальної власності та розвиток житлово-комунальної сфери;

• поступове реформування соціальної інфраструктури;

• проведення активної політики на підтримку молоді, сім'ї, мате­ринства та дитинства.

Щоб влада діяла ефективно, активно впливала на хід реформування гуманітарної сфери, необхідне чітке розмежування компетенцій як різних гілок влади, так і її рівнів, визначення чіткої підпорядкованості та принци­пів взаємодії.

Необхідно усунути проблему паралелізму та дублювання, оскільки одні і ті ж функції по відношенню до об'єктів управління виконують як са­моврядні, так і державні структури влади. На даному етапі уникати цього можливо шляхом пошуку компромісів, делегування повноважень одних органів влади іншим, укладенням угод на співпрацю з конкретних питань.

Недосконалість системи державної влади полягає також в тому, що вико­навча вертикаль обривається на рівні РДА, а місцевим радам та їх викон­комам делеговані повноваження Президента; крім того, регіональний рі­вень – ОДА і РДА з низки питань підзвітний радам, а ради на самоврядно­му рівні створюють виконкоми, які підзвітні тільки відповідним радам.

Функції вищих рівнів влади, які полягають в розробці і здійсненні стратегічних завдань реформування, визначені більш чітко і розмежовані між Верховною Радою, Адміністрацією Президента та Кабінетом Міністрів, однак теж мають місце проблеми.

На регіональному рівні, де стратегія втілюється в життя, матеріалізу­ється, деталізується до завдань місцевого значення, недосконалість системи державної влади негативно впливає на реалізацію рішень як вищих органів, так і власних.

Основною ланкою виконавчої вертикалі, на яку покладається вико­нання законів, указів, постанов, завдань соціально-економічного розвитку регіонів, є ОДА і РДА, через ці державні структури здійснюється вплив на нижчі рівні влади, а також на об'єкти управління всіх форм власності та гуманітарну сферу.

Форми і методи впливу можуть бути адміністративними чи економі­чними або здійснюватися на основі делегованих повноважень (іншого за­конами не передбачено), а взаємодія між органами влади по горизонталі для спільного вирішення питань має договірний принцип.

Вибір адміністративних чи економічних методів управління залежить від форми власності об'єктів, а відносини делегування повноважень визна­чаються державними органами влади та самоврядними структурами. Прак­тика перехідного періоду показує, що місцеві органи самоврядування деле­гують державним адміністраціям питання управління гуманітарними галу­зями, природоохоронну та екологічну діяльність, будівництво об'єктів ін­фраструктури. У той же час залишають за собою регулювання земельних відносин, управління народногосподарськими об'єктами та бізнесовими структурами, формування штатів та кадрове забезпечення.

Таким чином, передають найскладніші і неврегульовані питання.

Зокрема, до них відносяться:

• організація та контроль забезпечення об'єктів соціально-культурного призначення та населення паливом, електроенергією, га­зом та іншими енергоносіями;

• забезпечення надання державної допомоги сім'ям з дітьми;

• реєстрація статутів (положень) закладів освіти, охорони здоров'я, культури;

• організація охорони, реставрації та використання пам'яток архіте­ктури та містобудування, природних ландшафтів;

• планування розвитку мережі загальноосвітніх навчально-виховних та дитячих дошкільних і позашкільних закладів, виходячи з нормативів забезпеченості у сфері освіти, організація на­дання методичної допомоги загальноосвітнім навчально-виховним закладам;

• координація діяльності закладів освіти, охорони здоров'я та куль­тури, які належать до комунальної власності відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці;

• вирішення у встановленому порядку питань соціального захисту населення, опіки і піклування на території відповідних населених пунктів, призначення опікунів і піклувальників, здійснення контролю за виконанням ними своїх обов'язків;

• розробка та затвердження перспективних та поточних територі­альних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності рі­зних груп населення від безробіття, організація їх виконання;

• організація початкової військової підготовки та військово-патріотичного виховання населення, проведення навчальних зборів.

Тому актуальним щодо управлінських відносин стало створення рад і об'єднань по соціальному партнерству, інформаційних центрів з моніторингу соці­ально-трудових процесів та забезпечення учасників управ­лінського процесу необхідними довідковими та статистичними матеріалами, укладання угод та договорів стосовно розв'язання конфліктних ситуацій.

Найважливіша роль обласних державних адміністрацій (ОДА) і районних державних адміністрацій (РДА) полягає в поєднанні зусиль цент­рального стратегічного рівня управління з державним управлінням проце­сами, які вирішуються на місцевому рівні, забезпеченні узгодженості, взає­мозв'язку і взаємодії між різними складовими системи влади.

Взаємозв'язок ОДА і РДА створює регіональний рівень державного управління з вищим ступенем керованості, ніж ОДА, РДА з самоврядни­ми структурами, де відносини зводяться до створення комплексу договірних умов з метою досягнення конкретної мети.

Варто зазначити, що зміни в законодавстві, розподіл державної власно­сті між державою, областями та районами, зміна бюджетної по­літики в бік збільшення відрахувань в районні бюджети підтверджує об'єктивну необхідність орієнтації держави на регіональний рівень управ­ління економічними процесами.

Сьогодні законодавство дозволяє на районному рівні діяти ініціативно і ви­рішувати державні і місцеві проблеми, зокрема, в економіці – виробляти пріоритети, позбуватися монополізму, створювати ефективного власника, здійснювати регулюючі заходи; в гуманітарній сфері – визначати структуру закладів, кількісні і якісні параметри діяльності, напрямки і темпи реформування, кри­терії оцінки роботи і т.д.

В результаті зміни відносин власності та виробничих відносин змінилася роль і місце в структурі влади регіональних органів держав­ного управління у напрямі посилення їх самостійності та відпові­дальності за комплексний розвиток територій і, особливо, здійснення гума­нітарної політики та соціального захисту населення. В зв’язку з цим змінюються функції, принципи і методи управління регіоном.

Нині законодавчо визначені функції державної влади на обласному та районному рівнях. Державні адміністрації покликані захищати права і за­конні інтереси громадян і держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток регіону та реалізацію державної політики у відповід­них сферах управління.

У процесі виконання повноважень в областях та районах задіяна не­обхідна кількість відділів та державних службовців. Роль цієї ланки управ­ління зростає пропорційно змісту і кількості проблем, які необхідно вирі­шувати.

Районній державній адміністрації необхідно визначити принципи вза­ємодії з різними групами об'єктів управління (ОУ) на вході – тими, хто виробляє продукцію, здійснює послуги, забезпечує бюджет, і – тими, хто бюджет споживає, тобто з гуманітарною та соціальною сферами.

У перехідний період головні принципи регіонального управління наступні:

• забезпечення оптимального функціонування матеріальної (вироб­ничої) та гуманітарної сфери району, виходячи з потреби і інтересів виробництва та різних категорій населення;

• застосування системного підходу, за розгляду ра­йону як цілісної системи у взаємозв'язку і взаємозалежності економі­чних і соціальних процесів;

• прогнозування наслідків управлінських рішень;

• забезпечення етапності та послідовності досягнення поставленої мети;

• застосування методу порівняння показників з попередніми роками, сусідніми регіонами, аналогі­чними галузями, підприємствами і т.д.;

• впровадження методів оптимізації, стандартизації, розподілу та інтеграції управлінської праці.