Тема 15. Фіскальна політика держави

Тг_п — трансферти в п-му році;

С® — державні споживчі витрати в га-му році;

— державні інвестиційні витрати в га-му році.

Чисті фінансові активи дорівнюють різниці між валови­ми фінансовими активами та золотовалютними резервами.

Бюджетне обмеження можна записати й іншим спосо­бом, через чистий державний борг:

Д? = #_і +г£*_і +С* + І^е_п~Т_п, (15.8)

де — державний борг в тг-му році;

ОЦ-і ~ державний борг в (п - 1)-му році;

г — відсотки з боргу в (п - 1)-му році.

У науковій економічній літературі відомі такі концепції балансування державного бюджету:

щорічного балансування;

циклічного балансування;

функціональних фінансів.

Концепція щорічного балансування бюджету ґрунтується на таких засадах:

економічні суб’єкти діють завжди раціонально й аде­кватно оцінюють як поточні, так і майбутні події;

будь-які борги мають бути повернені;

приріст боргів держави в поточному періоді зумовлює приріст податків у майбутньому, оскільки іншого (відмінно­го від податків) доходу держава не має.

Концепція циклічного балансування бюджету базується на тому, що бюджет є важливим інструментом політики держави, тому дефіцити в період зменшення обсягів націо­нального виробництва стимулюють сукупний попит, а в пе­ріод стрімкого збільшення виробництва (бюджетний надли­шок, профіцит) стримують зростання сукупного попиту, по­переджаючи бум. Ця концепція визнає потребу балансування бюджету в ході економічного циклу. Вважають, що така політика дає змогу згладити амплітуду циклічних коливань на 30—35 %.

Концепція функціональних фінансів ґрунтується на то­му, що:

337

головним завданням держави є стабілізація економі­ки, а не збалансування бюджету;

державного боргу не слід остерігатися, якщо є довіра до держави та чітко працює фінансова система;

державний (урядовий) борг (_О^г) — це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів держав­них бюджетів.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин розрізняють:

внутрішній борг перед юридичними та фізичними осо­бами власної країни;

зовнішній борг перед іноземними країнами в особі між­народних фінансових організацій, урядів іноземних країн та іноземних приватних осіб і організацій.

Залежно від структури боргових зобов’язань виокрем­люють:

монетизований борг, до складу якого входять борги, опосередковані кредитними відносинами держави з бан­ками;

немонетизований, що містить заборгованість держа­ви з:

а) державних замовлень і надання послуг державним установам;

б) виплат заробітної плати бюджетному секторові еконо­міки;

в) виплати соціальних трансфертів (пенсій, стипендій тощо).

Залежно від суб’єкта — одержувача позики вирізняють борги:

прямий державний, який отримує уряд країни;

гарантований, який бере приватний сектор, але гаран­том його повернення є уряд.

Управління державним боргом передбачає:

вивчення кон’юнктури на ринку позикового капіталу;

випуск і розміщення нових боргових зобов’язань;

погашення своїх боргових зобов’язань;

виплату позикових відсотків;

зміну позикових відсоткових ставок;

338

-