Тема 15 фіскальна політика держави

Теоретичні основи

Фіскальна політика — урядовий вплив на економіку за допомогою оподаткування, формування обсягу та структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань.

Фіскальну політику ще називають бюджетно-податко­вою. Пояснюється така назва тим, що цей різновид держав­ного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету і витрат у вигляді державних закупі­вель, видатків у формі трансфертних виплат і відсоткових виплат за борговими зобов’язаннями.

Витрати передбачають еквівалентність через операції ку- півлі-продажу.

Видатки здійснюються на безеквівалентній і безповорот­ній основі.

Стимулюючу фіскальну політику називають фіскальною експансією. У короткостроковому періоді вона спрямовуєть­ся на подолання кризи в економіці, а в довгостроковому політика послаблення податкового тиску може зумовлювати

330

збільшення пропозиції факторів виробництва й зростання економічного потенціалу.

Обмежувальну (стримувальну) фіскальну політику на­зивають фіскальною рестрикцією. У короткостроковому пе­ріоді заходи стримувальної фіскальної політики дають змогу сповільнити темпи інфляції (Р) шляхом зростання рівня безробіття (и) і зменшення обсягу виробництва (У). У довго­строковому — збільшення податкового тиску може спричи­нити стійке зниження сукупної пропозиції (Лі?) й активіза­цію елементів механізму стагфляції, насамперед за умов про­порційного зменшення державних витрат за всіма статтями бюджету, що призводить до значного зменшення державних інвестицій в інфраструктуру ринку праці.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика ґрунтується на дії вмонтованих стабілізаторів, які забезпечу­ють природне пристосування економіки до фаз ділової кон’юнктури.

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори — це такі ме­ханізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВВП на змі­ни сукупного попиту.

До автоматичних (вмонтованих) стабілізаторів належать:

автоматична зміна податкових надходжень за прогре­сивної системи оподаткування;

допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.

Дискреційна фіскальна політика — це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками і державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням еко­номічного зростання.

До головних засобів (інструментів) дискреційної фіскаль­ної політики належать:

втілення програм громадських робіт й інших програм, нов’язаних із витратами держави;

здійснення перерозподільних програм “трансфертного типу”;

циклічні зміни рівня податкових ставок.

331

Дискреційна фіскальна політика є пролонгованою в часі, оскільки зміни структури державних витрат або ставок опо­даткування потребують тривалих дебатів у вищому законо­давчому органі.

Бюджетна система має дворівневу структуру для унітар­них держав (вона містить державний і місцевий бюджети) і трирівневу — для федеральних (має ще й третю ланку — бю­джети членів федерації).

Бюджетна система України складається з Державного бюджету України та місцевих бюджетів (їх нараховують 11 785).

Фактичний бюджет відображає надходження, витрати і дефіцити (надлишки) за певний період.

Структурний бюджет характеризує, якими мають бути витрати, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дис­креційних програм, запроваджених законодавчо).

Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бю­джет і визначає зміни доходів, витрат і дефіциту, які виника­ють у результаті того, що економіка не працює за потенцій­ного обсягу виробництва.

Циклічний бюджет — різниця між фактичним і струк­турним бюджетами. Отже, будь-який бюджет має два основ­ні складники: доходи і витрати. Розглянемо кожен з них окремо.

Доходи державного бюджету ще називають фіскальними доходами. Поняття “фіскальні доходи” вживають у широко­му та вузькому значеннях. У широкому значенні фіскальні доходи — це доходи державної казни, державного бюджету. У вузькому — доходи від державних фіскальних монополій (таких як горілчана, винна, тютюнова тощо).

Фіскальні доходи — це грошові відносини, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами в процесі вилучення й акумуляції частини вартості ВВП у загально­державному фонді з метою їх подальшого використання для здійснення державою своїх функцій.

Серед головних джерел фіскальних доходів вирізняють:

— податки;

332