Тема 13. Держава в системі макроекономічного регулювання

• відсотка за державними облігаціями та терміни їх ви­пуску і погашення;

• облікової відсоткової ставки тощо.

До інструментів зовнішньоекономічної політики нале­жать:

• зміни у валютному курсі;

• пільги на експорт;

• митна політика;

• квотування тощо.

Серед інструментів соціальної політики вирізняють:

• диференціацію при оподаткуванні доходів;

• обов’язкове державне страхування на випадок безро­біття;

• соціальне страхування втрати працездатності;

• пенсійне страхування;

• різні типи соціальної допомоги тощо.

Зрозуміло, що не будь-який інструмент придатний для реалізації будь-якої мети. Наприклад, засоби фіскальної політики застосовують для: стимулювання (обмеження) об­сягів виробництва та сукупного попиту; подолання диспро­порцій в економіці; впливу на рівень зайнятості; перерозпо­ділу доходів.

За допомогою грошово-кредитної політики впливають на зміну сукупного попиту та сукупної пропозиції, а також на схильність до інвестиційної діяльності тощо.

Використання інструментів зовнішньоекономічної полі­тики сприяє розширенню (обмеженню) експортних можли­востей держави.

Соціальна політика за допомогою властивих їй засобів впливу здійснює перерозподіл доходів, обмежує безробіття, забезпечуючи потрібний рівень споживання в суспільстві.

Економічну політику можна здійснювати за допомогою економічних (зазначених вище) й адміністративних засобів.

До адміністративних інструментів належать:

• законодавча й економічна діяльність держави;

• прогнозування й індикативне планування економіч­них процесів, обсягів виробництва, цін тощо;

291

• прямий державний контроль за монопольними рин­ками;

• розроблення державних норм і стандартів;

• ліцензування;

• квотування;

• консервування частини природних ресурсів тощо.

Базисною теорією макроекономічної політики вважають

теорію голландського економіста, лауреата Нобелівської пре­мії з економіки (1969 р.) Яна Тінбергена. Він визначив такі компоненти економічної політики:

• цілі економічної політики, спрямовані на максиміза- цію суспільного добробуту;

• цільові показники, яких прагнуть досягти в процесі ре­алізації політики;

• засоби (інструменти) досягнення цілей;

• модель економіки, яка дасть змогу обрати оптималь­ний масштаб застосування політичних заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей визначеними інструмента­ми (засобами).

Ян Тінберген для аналізу макроекономічної політики ви­користовує лінійну модель. У найпростішому вигляді вона має тільки два інструменти: фіскальну та монетарну полі­тику.

Теорія економічної політики Роберта Манделла ґрун­тується на тому, що різні інструменти економічної політики перебувають під контролем різних урядових органів, а за­собів реалізації цілей може бути менше, ніж власне цілей політики. За таких умов уряд має зробити вибір між різними цільовими показниками на основі визначення функції со ціальних втрат.

Функція соціальних втрат визначається на макрорівні як функція, що мінімізує втрати на основі компромісів в еко­номічній політиці.

На основі зазначеного можна зробити такі висновки:

• суспільство може ставити досить багато цілей, але не всі вони можуть бути одночасно цілями економічної полі тики;

292