Тема 13. Держава в системі макроекономічного регулювання

— на них не поширюється принцип вилучення, тобто люд­ство не придумало ефективних способів усунення індивідів від використання вигід вироблених суспільних благ, якщо вони (індивіди) не хочуть або не можуть їх оплатити.

Чисті суспільні блага — це ті блага, від споживання (ви­користання вигід) яких неможливе відсторонення будь-кого із членів суспільства.

Змішані (квазісу спільні) блага — ті блага, якими міг би забезпечувати споживачів ринок, оскільки для цих благ мож­ливе усунення від вигід тих, хто не хоче або не здатний їх оплатити. Однак у зв’язку з тим, що є суспільні вигоди, які перевищують індивідуальні вигоди від споживання цих благ, а ринок передбачає відшкодування витрат, пов’язаних з оцін­кою індивідуальної корисності (оскільки корисність оплачу­ють на ринку приватних благ індивіди), то виробництво та­ких благ буде меншим за обсягом, ніж того потребує суспіль­на доцільність.

Повні ринки пропонують усі блага за умови, що вартість пропозиції менша за ціну попиту.

Неповні ринки — це такі ринки, які не забезпечують на­лежною кількістю благ, навіть якщо ціна пропозиції менша за ту ціну, яку споживач готовий запропонувати. До непов­них найчастіше належать страховий і кредитний ринки.

Доцільність виробництва суспільних благ визначається тим, що сумісна вигода від їх споживання перевищує су­спільні витрати, що зумовлює зростання суспільного добро­буту.

Суспільних благ буде вироблено більше за оптимальний рівень за умови нерівномірного розподілу витрат і рівномір­ного розподілу вигід. Суспільних благ буде вироблено менше під оптимального рівня за умови рівномірного розподілу ви­трат і нерівномірного розподілу вигід.

Пропорційний розподіл вигід і витрат забезпечив би опти­мальний обсяг їх виробництва, але така ситуація малоймовір­на, оскільки суспільні блага можна споживати, не сплачую­чи за них.

Нині є представницька демократія, сутність якої полягає її тому, що особи з правом голосу обирають у законодавчі ор­

ні 10-155

289

гани власних представників, які мають захищати інтереси виборців, розв’язувати проблеми, пов’язані з фінансуванням виробництва суспільних благ.

Держава має виконувати такі головні економічні функ­ції:

• законодавче забезпечення функціонування ринкової та бюджетної систем;

• захист конкурентного середовища;

• перерозподіл національного доходу та багатства;

• вплив на перерозподіл ресурсів з метою зміни структу­ри національного виробництва і продукту;

• контроль рівня зайнятості й інфляції;

• стимулювання економічного зростання.

Економічні функції держава реалізує, здійснюючи еконо­мічну політику.

Економічна політика — це система макроекономічних цілей і методів їх досягнення.

Інструментом (засобом) досягнення мети є ті дії, за допо­могою яких можна цю мету реалізувати.

До найважливіших структурних складових макроеконо- мічної політики належать:

• бюджетно-податкова (фіскальна);

• грошово-кредитна;

• зовнішньоекономічна;

• соціальна (політика доходів).

Фіскальна політика використовує такі інструменти:

• податкові ставки;

• податкові пільги;

• базу оподаткування;

• режим оподаткування;

• структуру витрат;

• розподіл податкових надходжень за рівнями бюдже­тів;

• балансування бюджетів тощо.

Інструментами грошово-кредитної політики є норми:

• обов’язкових банківських резервів;

• міжбанківських кредитів;

290