Тема 12. Економічне зростання та економічний розвиток

• продуктивність праці (у), що визначається шляхом ділення обсягу річного виробництва ВВП на чисельність працівників, тобто

У

^У~ L*

• капіталозабезбеченість праці (k), яка розраховується шляхом ділення обсягу капіталу на чисельність працівників, тобто

L

Оскільки обсяг доходу є функцією від капіталозабезпече- ності, тобто

У = №),

то

i = s'f(k), (12.16)

де і — інвестиції на одиницю праці;

s' — гранична норма (схильність) до заощаджень.

У цій моделі вважається, що норма заощаджень є величи­ною сталою, тобто s' = const. Саме тому норма заощаджень визначає пропорцію, в якій дохід (продукт) розподіляється на споживання й інвестиції.

Отже, зростання капіталозабезпеченості може бути чин­ником економічного зростання не завжди.

Збільшення капіталозабезпеченості може перетворити­ся на фактор економічного зростання в ситуації, коли капі- талозабезпеченість ще не досягла усталеного рівня.

Розкриємо вплив зміни норми заощаджень на стійкий рівень капіталозабезпеченості праці.

Варто зазначити, що в моделі Р. Солоу вплив зростання норми нагромадження на економічне зростання відбувається тільки в короткостроковому періоді при переході на вищий, стійкий рівень капіталозабезпеченості (рис. 12.2). У довго­строковому періоді зростання норми заощаджень на одини­цю праці не впливає на темпи економічного зростання.

Згідно із “золотим правилом” Фелпса, критерієм опти- мальності темпів економічного зростання є максимізаціярів­ня споживання на одну особу (питомого споживання).

269

а, і, в'^{і к}

ай/ і₂ = в'Яй)

її = в;/(А)

й

Рис. 12.2. Вплив норми заощадження на капіталозабезпе- ченість праці

Щоб зрозуміти механізм визначення оптимального обся­гу заощаджень, згадаймо тотожність У = С +1, а для моделі Солоу вона має вигляд

Зауваживши, що продукт (у) у стійкому стані рівноваги є функцією від стійкого рівня капіталозабезпеченості, тобто у = Дй*), а інвестиції дорівнюють обсягу капіталу, що вибув, тобто і = ой*. Підставивши значення у та і в рівняння (2), ма­тимемо

де с* — споживання в розрахунку на одиницю праці за стій­кого рівня капіталозабезпеченості; а — норма амортизації.

Це рівняння показує суперечливий вплив зростання. Із нього видно, що, з одного боку, зростання капіталозабезпече­ності збільшує значення /(/є*), що відповідно збільшує й с*, тобто Т й* =>Т /(А*) =>Т с*; з іншого боку, зростання стійкого

у = с + і.

Із цієї тотожності визначимо обсяг споживання:

с = у-і.

(12.17)

(12.18)

с* = /(й*) -ай*,

(12.19)

270

рівня капіталозабезпеченості збільшує обсяг вибуття капіта­лу ай, що, у свою чергу, зменшує с*.

Якщо, наприклад, стійкий рівень капіталозабезпеченості буде меншим, ніж того вимагає “золоте правило”, тобто ку * < к * *, то зростання запасу капіталу зумовить збільшення обсягів виробництва (у) і споживання (с). І навпаки, коли стійкий рівень капіталозабезпеченості буде більший, ніж ве­личина к * *, то запаси капіталу, обсяги виробництва (у) і від­повідно споживання (с) зменшаться.

“Золоте правило” вимагає, щоб граничний продукт капі­талу дорівнював нормі вибуття капіталу.

Якщо МРК = а, то споживання буде максимальним.

Розкриємо вплив ще одного фактора — приросту населен­ня (п) — на продуктивність одного працівника, а отже, на економічне зростання.

Зрозуміло, що для дослідження впливу цього фактора потрібно абстрагуватися від впливу двох інших. Це означає, що за інших рівних умов збільшення чисельності населення зменшує капіталозабезпеченість, оскільки на одиницю пра­ці, за незмінного загального обсягу капіталу, припадає мен­ша його кількість.

Зменшення капіталозабезпеченості працівників зумовить падіння рівня продуктивності їхньої праці, і, відповідно, об­сягів виробництва й доходу. Щоб уникнути цих небажаних явищ, слід збільшити обсяг інвестицій, що зумовить зростан­ня капіталозабезпеченості.

З’ясуємо проблеми економічного зростання з урахуван­ням дії двох факторів — праці (чисельності населення), при­ріст якої позначимо буквою (п), і приросту інвестицій на од­ного працівника.

Величина інвестицій, на яку потрібно збільшити обсяг капіталу для того, щоб капіталозабезпеченість одного пра­цівника з урахуванням вибуття капіталу та приросту кіль­кості працівників залишилася незмінною, називається кри­тичною величиною інвестицій.

Ця величина виводиться з такого рівняння:

к = і-<зк-пк = 8^(к)-(а + гі)к, (12.20)

271

де (а + п)к —критична величина інвестицій;

і — інвестиції на одиницю праці.

У країнах з високими темпами приросту населення темпи приросту обсягу національного виробництва на одну особу менші, ніж у розвинених країнах. Причина полягає в тому, що приріст інвестицій у цих країнах є недостатнім для того, аби компенсувати вибуття капіталу й приріст населення. Як наслідок, рівень капіталозабезпеченості одного працівника зменшиться, що, у свою чергу, зумовить падіння рівня про­дуктивності праці та зменшення обсягів виробництва на одну особу.

Чинником економічного зростання в моделі Р. Солоу є та­кож технологічний прогрес, що визначає ефективність пра­цівника (Е). Тому з урахуванням технологічного прогресу виробнича функція модифікується, набуваючи такого ви­гляду:

де Е — ефективність одного працівника.

У моделі Р. Солоу вихідна умова — твердження про те, що технологічний прогрес зумовлює зростання ефективності праці з темпом (д). У зв’язку з цим відбуваються зміни у фор­мулах, які визначають продуктивність і капіталозабезпе- ченість праці.

Отже, продуктивність праці визначається за формулою

а капіталозабезпеченість

З’ясуємо, як впливає зростання ефективності праці на ка­піталозабезпеченість. З формули (12.23) зрозуміло, що збіль­шення ефективності праці зменшує капіталозабезпеченість, і навпаки. Це означає, що ефективність впливає на капітало­забезпеченість подібно до вибуття капіталу та зростання чи­сельності населення.

¥ = НК,Ь Е),

(12.21)

У

(12.22)

272